Старший сержант, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель Любешова.
(1 січня 1973 – 10 вересня 2022)
Загинув на Харківщині.
Сергій Стефанюк був звичайним чоловіком, котрий дбав про дружину та двох уже дорослих синів. Саме заради них кілька років тому змушений був залишити улюблену роботу в національному природному парку «Прип’ять-Стохід» та податися на закордонні заробітки, аби мати кращу фінансову стабільність, допомагати синам-студентам.
Тож звістка про повномасштабну війну в Україні застала Сергія Іларіоновича в Польщі, куди поїхав лише за шість днів до початку вторгнення росії. А вже 1 березня чоловік, попри прохання рідних, повернувся додому й відразу пішов у військкомат.
Спочатку Сергій Стефанюк був у Любешові, у територіальній обороні. Служив під керівництвом Віктора Бурдака, котрий цінував солдата за особливу відповідальність. А той, своєю чергою, неабияк поважав командира. Тож коли вирішувалося, хто піде служити далі, без вагань вирішив іти за Віктором Івановичем. Так 7 травня разом із побратимами поїхав у Володимир. А вже у середині липня любешівців відправили на Схід. Спочатку – під Бахмут, згодом – на Харківський напрямок.
Востаннє дружина говорила із чоловіком ще вранці 10 вересня 2022 року. Ніщо не віщувало біди. Жінка й гадки не мала, що той день виявиться фатальним. Мов у сні, вона нині згадує невідомість, невизначеність, які довелося пережити, аж поки пізньої ночі через кілька діб отримала повідомлення від одного з побратимів Сергія Іларіоновича: «З болем у серці та співчуттям змушений повідомити, що Сергій героїчно загинув».
Поховали захисника на кладовищі Любешова.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і слава Герою!
