17 липня 2024 року загинув старший сержант Сергій Зімич.
Багато любешівців добре знали Сергія Зімича. Бо ж такого майстра по столярних роботах, як він, годі було шукати. Згодом Сергій Іванович замінив власний бізнес на сезонні заробітки. Треба було дбати про сім’ю – кохану дружину Марину та двійко красунь-донечок.
Коли ж в Україні почалася велика війна, наш земляк, маючи за плечима армійський досвід, котрий здобував під час строкової служби в Чехословаччині, звання старшого солдата, ні миті не думав, що йому робити. Тому в перші дні повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Хотів долучитися до територіальної оборони. Але вона вже була сформована. Тому добровольцем пішов у Національну гвардію України.
Тривалий час любешівець був відносно недалеко від дому. Охороняв Рівненську АЕС, потім – стратегічні об’єкти Волинської області. Згодом на трохи знову перекинули на Рівненщину. А в кінці березня цього року разом із побратимами він вирушив на фронт. Там, на Запоріжжі, ворожа бомба розірвалася дуже близько біля Сергія Зімича. Не відразу побратими змогли евакуювати свого «Батька» (такий позивний мав наш земляк) із позицій. Лікарі боролися за його життя, однак 17 липня серце воїна зупинилося.
Поховали захисника на любешівському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
