Солдат, 116 окрема механізована бригада, уродженець села Ветли.
(23 лютого 1987 – 9 серпня 2023)
Загинув на Запоріжжі.
Олександр Федорович народився і виріс у селі Ветли у багатодітній сім’ї. Окрім нього, у батьків було ще 3 синів та 3 дочок. Після закінчення місцевої школи хлопець продовжив навчання у Любешівському професійно-технічного училищі, де здобув професію водія.
А далі його покрикала армія. Дуже вже хотів Сашко служити, хоча зростав у християнській сім’ї, тож за релігійними переконаннями міг би не бути строковиком. У 80-ому окремому аеромобільному полку проходив військову муштру. І тільки ще більше утвердився у своєму прагненні поєднати життя із військом.
Однак доля готувала інші сюрпризи. Повернувся додому. І якось поїхав на весілля до двоюрідного брата на Житомирщину. Саме там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іванною. Переїхав до коханої у село Студениця Житомирської області. Працював на каменеобробних підприємствах, а пізніше – на станції технічного обслуговування. Купив хатину, добудував її. Почав облаштовувати власне СТО на своєму подвір’ї. Тішився трьом синочкам. А у вільний час рибалив, бо ж із дитинства любив це заняття.
Коли росія посунула в Україну з різних боків, Олександр Таранович відразу ж вирішив стати на захист рідної землі. Спочатку був у теробороні. А вже 13 липня 2022 року він вступив до лав Збройних Сил України. Хоча мав право на відстрочку, бо ж виховував трійко неповнолітніх синів. Спочатку служив на посаді водія, вивозив поранених побратимів. Влітку 2023-го успішно пройшов передпідготовку сержантського складу у Великій Британії. І буквально відразу після повернення разом із побратимами вирушив боронити Запорізький напрямок.
Саме там 9 серпня 2023 року, під Роботиним, і обірвалося його життя. Він не повернувся із завдання, на яке і не мав іти.
Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Олександра Тарановича в селі Студениця на Житомирщині.
Вічна пам’ять і слава Герою!
