Старший лейтенант, 65 окрема механізована бригада, житель села Нові Березичі
(26 вересня 1966 – 8 грудня 2024).
Помер у розташуванні підрозділу, що знаходиться у Запорізькій області.
Народився Микола, найстарший від брата й сестри, на Рівненщині. Туди вийшла заміж мама Антоніна Ульянівна. Але згодом сім’я виїхала в Харківську область. Там і проживали Цапуки. Там формувався Микола Григорович як особистість. «Він закінчив школу лише з однією четвіркою. Здібним до науки був. Відслужив армію у Чехословаччині. А тоді його направили у Ярославське вище військове фінансове училище, котре теж закінчив майже на відмінно», – гортає сторінки життєпису свого первістка Антоніна Ульянівна.
Спочатку працював Микола у Челябінській області нині ворожої росії на економічних посадах. Коли ж розпався Союз, його направляли або в Мурманську область, або на Далекий Схід. Але наш земляк твердо заявив, що нікуди туди не поїде, а повернеться в Україну. Тож деякий час працював у банківській системі на Київщині. Згодом із сім’єю переїхав у Горлівку, звідки родом теща, купив там квартиру. Керував філіалами банку «Надра». Мав донечку. Але через деякий час сімейне життя не склалося. А далі в мирні будні українців увірвалася війна – росія почала «визволяти» Донбас, руйнуючи все на своєму шляху. Тож коли стали бомбити Горлівку, Микола Григорович із співробітниками виїхав на Харківщину. Та вже невдовзі вирішив поїхати на Волинь, куди повернулася мама.
Так було до буремного лютого 2022-го. 27 числа Микола Григорович з’явився до військкомату, аби стати тут на облік. Двічі його не брали, казали, аби 56-річний чоловік був удома, мовляв, хай молодші повоюють. Але наш земляк залишався твердим у своєму рішенні. Тож 29 квітня його мобілізували. На Запорізькому напрямку стримував російського агресора. Там, у розташування свого військового підрозділу, 8 грудня його серце зупинилося.
Поховали воїна у Нових Березичах.
Вічна пам’ять і слава українському захиснику!
