Солдат, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель Любешова.
(21 жовтня 1995 – 28 вересня 2022)
Загинув на Харківщині.
Він був старшим синочків у своїх батьків. Навчався в селищній школі, потім – у Любешівському технічному коледжі. Сюди ж, у наше містечку, у батьківську хату привів Віталій і дружину. Молода закохана пара будувала плани на спільне щасливе майбутнє. Разом облаштували тимчасове місце проживання, виховували донечку Мілану й чекали на появу бажаного синочка. А 8 лютого 2022 року всі раділи й тішилися народженню Єлисейчика, якого назвали на честь дідуся Віталія.
Але клята війна перекреслила все прекрасне в одну мить. Віталія Васильовича, який мав військовий досвід, призвали на захист Батьківщини. Мобілізувався він на другий день Великодня, пригадує згорьована мама захисника. «Він завжди казав: «А хто, як не я?» Завжди був за Україну. За все українське», – каже пані Катерина.
Обійнявши кохану дружину, яку називав «любімкою», поцілувавши донечку та крихітку-синочка, вирушив на війну. Розлука із найдорожчим була тяжкою для всієї сім’ї Турків. Щодня рідні чекали від нього бодай якоїсь звісточки й дякували Богу за можливість чути його голос.
Довгих п’ять місяців тривала розлука. Але, на жаль, додому 27-річний чоловік повернувся у домовині. Він загинув 28 вересня у результаті ворожого обстрілу російських окупантів під час виконання бойового завдання на території Харківської області.
Поховали Героя на любешівському кладовищі.
Відповідно до Указу Президента, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
