У прикордонному селі Дольськ, що на Волині, українське телебачення «тягне» не завжди, натомість місцеві жителі нерідко дивляться… білоруське.
Чому на дев’ятому році війни і на 10-му місяці повномасштабної – тут майже із кожного телевізора можна без проблем дивитися білоруські і навіть російські канали з’ясовувала керівниця громадської організації «Інформація в чистому вигляді», головна редакторка Інформаційного агентства ВолиньPost Іванна Рудишин.
Технічний директор Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення Сергій Семерей пояснює: проблема у тому, що прийом білоруських телеканалів або адаптованих до білоруського законодавства версій російських телеканалів, у прикордонних селах Шаччини, Ратнівщини та Любешівщини здійснюється із потужних передавальних центрів Білорусі. А єдиний метод протидії цьому – розвиток власного ефірного цифрового телебачення, яке не поступатиметься за потужністю сигналу, кількісним та якісним наповненням.
Що про це кажуть місцеві жителі, що мають намір робити для посилення інформаційної безпеки регіону компетентні інстанції, та яких порад варто дотримуватися жителям прикордоння, – у випуску спецпроєкту «Межуємо, але фільтруємо».
Публікація створена у межах проєкту «Посилення роботи медіа у боротьбі з ворожими наративами та інформаційними вкидами на території прикордонної із Білоруссю Волині», який реалізовує ГО «Інформація в чистому вигляді» у партнерстві з інформаційним агентством ВолиньPost за фінансової підтримки Чорноморського Фонду регіонального співробітництва – проєкту Німецького фонду Маршалла.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Інформація в чистому вигляді» і не обов’язково відображає позицію Чорноморського Фонду регіонального співробітництва – проєкту Німецького фонду Маршалла.
