Після повномасштабного вторгнення росії на територію України уродженка Любешова Оксана Андрухненко, котра проживає в Луцьку, відразу долучилася до волонтерської діяльності. А проявилося це у наданні прихистку для сімей внутрішньо переміщених осіб, які змушені були тікати від війни. Окрім забезпечення переселенців безкоштовним місцем проживання, вона постійно дбає про їхній комфорт та організовує цікаві дні дозвілля.
Свого часу пані Оксана зводила просторий будинок для власних сімейних потреб. Однак життя склалося так, що згодом «перепрофілювала» його в гостинне помешкання, яке отримало назву «Кутовий будинок». У мирний час здавала в оренду для тимчасового проживання. Тож будинок оснащений усім необхідним, там зроблений сучасний ремонт, наявна різна побутова техніка, облаштоване затишне просторе подвір’я.
Однак події 24 лютого внесли корективи в життя усіх українців та українок. Торкнулося це і нашої землячки Оксани Андрухненко. Адже жінка розуміла, що чимало людей змушені були тікати зі своїх домівок через сильні обстріли, бомбардування, небезпеку або ж узагалі лишалися без даху над головою. Тож відразу вирішила надати свій будинок для тих, хто опинився в таких ситуаціях. У цьому скромна пані Оксана взагалі не вбачає чогось особливого й вартого уваги, адже переконана: кожен у міру своїх можливостей повинен допомагати іншим, проявляти співчутливість та милосердя. Особливо це варто робити у час війни. Тож керуючись такими життєвими принципами, жінка гостинно прийняла «під свою опіку» не одну сім’ю переселенців.
«Ще вранці 24 лютого до мене почали їхати люди. Двері були відчинені всім. Не переказати, що тоді відбувалося в будинку. Постійний потік людей, усі перелякані. Заїжджали на ніч-дві і далі вирушали за кордон. Ми приймали всіх, не було ніяких обмежень. Заселялися сім’ями, з домашніми улюбленцями. Але загалом тоді нас усіх переповнювали емоції та невідомість. І це було жахливо», – розповідає Оксана Андрухненко про перші тривожні дні повномасштабної війни.
Пані Оксана, окрім надання безкоштовного житла для багатьох сімей-переселенців, постійно допомагала в забезпеченні їх продуктами, іншими необхідними речами. Наприклад, овочі наша землячка привозила із Любешова від своїх батьків. Також власниця помешкання створила чат у Telegram із символічною назвою: «Сім’ї. Огієнка, 15», де опубліковувала важливі оголошення, «інструктажі» та розклад дозвілля. Адже особливу увагу жінка приділила саме програмі відпочинку. Бо, як зазначає, спільно проведений час зближує, а відвідини різних визначних місць обласного центру дарують приємні емоції та бодай на трішки відволікають від воєнної реальності і пережитого.
Переселенці спочатку й узагалі були приємно шоковані від доброти, безкорисливості та співпереживання уродженки Любешова Оксани Андрухненко.
«Ми не могли повірити, що так буває, що людина може просто, не беручи грошей, прихистити інших. Ще й таку кількість. Ми всі дуже хвилювалися, що не маємо змоги платити за житло, адже втратили заробіток. Але Оксана сказала кожному: «Зароблятимемо після війни», – розповідають внутрішньо переміщені особи, котрі свій тимчасовий дім знайшли у пані Оксани.
«Вони для мене – сім’я. Інакше й бути не може. Тому зі свого боку роблю максимум, аби їм було комфортно, щоб ці люди дійсно почували себе в безпеці. Бо якщо згадати їхні емоції, коли тільки заселялися, то це був лише страх, біль та розпач. А зараз вони усміхаються, і то – круто. Адже, як навчала мене мама ще із дитинства, світ тримається на людяності. І тепер, у дорослому житті, в цьому переконуюся. Сподіваємося, що у скорому часі воєнні будні стануть лише страшним минулим, наша рідна Україна переможе», – з оптимізмом зазначає Оксана Андрухненко.
