(19 травня 1970 – 20 листопада 2025)
Сержант, комендатура швидкого реагування Волинського прикордонного загону, житель Любешова
Загинув на Харківщині.
Олександр Ярославович народився в Малій Глуші. Був первістком, мав двох молодших сестер. Тому з дитинства знав, що таке тяжка праця. Після строкової служби морським піхотинцем деякий час жив у Луцьку: працював на підшипниковому заводі. Згодом повернувся ближче до рідних місць – служив у правоохоронних органах у Любешові, працював охоронцем в училищі, різноробочим на приватній фірмі. Тут, у Любешові, й минула більша частина його життя.
Одружився з місцевою жителькою, збудував просторий будинок. Бог подарував подружжю трьох дітей – доньку й двох синів. А згодом і трьох онуків, яких Олександр просто обожнював.
– Він так любив гратися з хлопчиками, завжди щось їм показував, навчав. Тато мав золоті руки і добре серце. Він був надзвичайно чесним, справедливим, добрим… – каже про рідну людину донька Ірина Лук’янчук.
У кожну вільну хвилину Олександр Варенцов ішов у ліс. Гриби – то була його величезна любов. А ще – риболовля, особливо зимова. Навіть снасті робив власноруч, ретельно й майстерно.
Спокійний, врівноважений, надійний – таким його знали всі. Але коли почалася велика війна, він не міг стояти осторонь.
У серпні 2024 року, коли йому було вже за п’ятдесят, Олександр Варенцов прийняв рішення, що змінило життя всієї родини: стати на захист України у складі прикордонників.
Понад рік любешівець ніс службу на українсько-білоруській ділянці кордону. Мужньо стояв на сторожі державних рубежів. А потім його направили у фронтову зону на Харківщину, де тривають складні бої.
20 листопада, виконуючи бойове завдання біля одного з населених пунктів Куп’янського району, 55-річний сержант комендатури швидкого реагування Волинського прикордонного загону Олександр Варенцов загинув. І через кілька днів повертався востаннє додому – на щиті.
Поховали воїна в Любешові.
Вічна пам’ять і слава Герою!
