Неабияку соціальну згуртованість показує громада Великої Глуші. У цьому селі фактично щодня уже впродовж трьох років активно працюють селяни задля підтримки української армії. І тепер будинок культури став центром їхньої згуртованості, де кожного дня, у різну пору року, збираються активні жителі і жительки села та плетуть маскувальні сітки.
У час війни заклади культури змінили свої пріоритетні завдання. Адже нині – не до концертів чи інших масових заходів. Тож саме приміщення місцевого Будинку культури у Великій Глуші і стало справжнім центром соціальної згуртованості селян. Сюди вони поспішають з усіх куточків населеного пункту для спільних добрих справ. Спочатку певний час гуртувалися у фоє. Надалі ж перебазувалися до кабінету директорки клубної установи Марії Фурдик.
– А як же було не пустити? Це ж наша спільна справа. Я дуже рада, що воно так у нас склалося, що саме в нас є осередок цієї згуртованості селян. Сама теж стараюся завжди долучатися до плетіння сіток. Ото вранці приходжу, є нарізані, помаленьку й плету, поки інші дівчата не прийдуть. Це найменше, що ми можемо зробити для наших воїнів, аби підтримати їх, –
каже керівниця БК.
Згуртувала ж своїх односельчан на таку спільну діяльність найперше Ніна Шитлюк. Починали зі збору лікарських рослин, потім розплутування мішковини та в’язання «кікімор». А восени 2023 року великоглушанці стали гуртуватися для плетіння маскувальних сіток.
– Спочатку рибалки нам давали неводи. По людях збирали тканину, я їздила і в Камінь-Каширський по гуманітарку. Різали та плели. Але з одягу дуже важкі сітки виходять. Та й сітки рибацькі старі, не гарний получається виріб. Потім ми побачили в інтернеті, що почали продавати спанбонд. Тож його закупили та спеціальну основу на сітки, –
розповідає Ніна Шитлюк.
Коли ж за станом здоров’я вона не змогла щодня гуртувати односельчан, її справу перейняла Тетяна Филюк, уродженка Великої Глуші, переселенка з Маріуполя. Жінка сповна пізнала гірку чашу наслідків війни, адже втратила на ній єдиного сина… Не злічити, скільки допомоги зробила вона для війська за ці три роки, бо ж постійно долучалася і долучається до волонтерства. В отчому селі вона швидко знайшла довіру і підтримку людей, тож саме вона тепер кидає клич у соціальні мережі, скликаючи людей на добру справу – плетіння сіток та збір коштів на матеріали, і таким чином гуртує довкола цього усю громаду.
– Ми щодня збираємося орієнтовно із 12 до 17-19 години. Найчастіше 10-15 людей приходить, то швидко робота йде, бо всі вже наловчилися. Тож таким чином за день в’яжемо до 23 метрів. Стараємося завжди щовечора, як закінчимо одну сітку, повісити основу на наступну, аби могли працювати ті, хто першими прийдуть. Хлопці замовляють, яких саме розмірів потрібні сітки. Ось зараз якраз маємо найбільше замовлення – 10 на 15 метрів, –
Каже Тетяна Филюк.
З її слів, найчастішими учасницями цього «сіткомаскувального батальйону» є Марія Якусик, Марія Олівко, Надія Полупенко, Лідія Лахай, Людмила Смаль, Валентина Смаль, Єва Динь, Галина Маковська, Валентина Семенюк, Галина Семенюк, Галина Збалишина, Ніна Кічук, Тетяна Макарчук, Тетяна Плясун, Валентина Романюк, Ангеліна Яцик, Марія Фурдик та Галина Кошелюк. Дбає про те, щоб майстриням було тепло, та активно долучається до роботи Валерій Павлович. Фінансово допомагають жителі та вихідці Великої Глуші, колективи садочка і школи, релігійна громада місцевої церкви.
– Наші люди – дуже згуртовані. Кошти кидають на картку. Оскільки працюю листоношею, то пенсіонери мені напряму дають гроші на ці цілі. Навіть пенсіонерка з окупованого Маріуполя перераховує кошти. У посилки воїнам кладемо шкарпетки, яких близько 20 пар зв’язала Ніна Пасик. Нещодавно було замовлення на окопні свічки, то Надія Ковзолович та Анна Гузенюк відгукнулися і виготовили їх. Євгеній Динь допомагає придбати спанбонд, Олена Калиновська – сітки. Тож лише за місяць ми зв’язали 42 маскувальні сітки, які відправили нашим захисникам із 3 ОШБр, 100 ОМБ, 53 ОМБр, 82 ОДШБр, 182 ОБ, 517 ОБС «Гайдамаки», –
розповідає Тетяна Филюк.
Таким чином сітки із великоглушанської майстерні оберігають воїнів не лише з Великої Глуші, а й із різних куточків України.
У витоків такого центру соціальної згуртованості стоїть Марія Олівко:
– Ще ми в Ніни Шитлюк удома розпускали мішковину, потім «кікімори» робили, сітки. Стараюся постійно ходити. Мій чоловік – у війську. Йому теж висилали сітки. Я знаю, що це таке, коли батьки ховають дітей. Тому треба гуртуватися, робити все те, що може врятувати наших синів і чоловіків. Це – наша вдячність тим, хто нас захищає.
Відрадно, що долучаються до такої роботи й представниці молоді, зокрема й учні та учениці місцевого ліцею. Інколи буває, що приходять і мами з маленькими дітками.
Дуже позитивно сприймає таку згуртованість своїх односельчан Великоглушанський староста Олександр Токарчук:
– Цим людям – величезна вдячність. Адже вони показують, як потрібно не втомлюватися волонтерити, гуртуватися задля спільних хороших справ. І в цьому, я переконаний, неабияка заслуга Тетяни Филюк. Людина не так давно переїхала в наше село, дуже багато перенесла горя через цю війну, але вона не опустила рук та продовжує робити добро для українських захисників. І це при тому, що Тетяна Григорівна ще й працює листоношею. Але завжди віднаходить час і для добрих справ, для того, щоб кинути клич великоглушанцям та об’єднати їх для спільної роботи. Люди їй особливо довіряють. Свідченням цього є й те, як швидко у нас закриваються різні збори, і те, скільки щодня багато людей приходить плести сітки, і вдячність воїнів, яку вони висловлюють за надіслані вироби.
Дійсно, найкращою подякою самим учасницям великоглушанського «сіткомаскувального батальйону» є фідбек від захисників, їхні фото і відеозвіти про те, що сітки – уже в них, рятують їх від ненависного російського ворога. І такі відгуки додають цим людям ще більше снаги до подальшої праці. Адже навіть попри те, що невдовзі розпочнуться весняно-польові роботи, згуртовані великоглушанки не збираються припиняти свою діяльність. Наголошують: вони й далі злагоджено, сумлінно гуртуватимуться, своїми діями наближаючи перемогу і водночас засвідчуючи, що соціальна згуртованість – неабияк важлива та потрібна, особливо у цей нелегкий час.
Наталія Муха.
Фото авторки.
