Олександр Симонович із Деревка – батько чотирьох доньок, якийстав до війська восени 2023 року. Він пройшов дві важкі ротації у найгарячіших точках Сходу – на Луганському та Куп’янському напрямках у складі бригади Нацгвардії «Рубіж». Нині Олександр захищає Україну на Покровському напрямку, а його молодший брат Володимир також став на захист Батьківщини.
Першим одягнув однострій старший брат, Олександр Симонович. Це сталося восени 2023 року.
— До того я мав відстрочку як тато чотирьох красунь-дівчаток. Коли Олександрі виповнилося 18, я з’явився до військкомату, – пригадує житель Деревка.
Так Олександр потрапив у бригаду оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України. Після підготовки із побратимами вирушив на Схід, туди, у саме пекло війни. Наш земляк мав кілька ротацій, орієнтовно по три місяці кожна. Спочатку воював на Луганському напрямку, потім – на Куп’янському.
Про ті періоди у своєму житті Олександр Симонович згадує не надто охоче, адже довелося пережити багато болю, втрат побратимів, з якими фронтові дороги поріднили.
Нині ж Олександр Петрович перебуває на Покровському напрямку, де дуже небезпечно. Тож для виконання бойових завдань йому із побратимами потрібне авто. Днями найстарша донечка Олександра – Марія (у якої, до слова, служить і чоловік) оголосили збір коштів на придбання автомобіля для тата.
Удома на захисника неабияк чекають рідні: батьки, дружина та четверо доньок. Особливо радіє приїздам тата наймолодша, Соломійка. Вона мріє, коли рідна для неї людина повернеться й більше ніколи не поїде на війну.
Молодший із Симоновичів, Володимир, став до війська пізніше — у січні 2024 року. За плечима наш земляк не мав строкової служби (не проходив її за станом здоров’я). Нині ж його таки покликав обов’язок захищати Україну.
Володимир Петрович став солдатом 6-го прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України.
Тулиться до тата донечка Вікторія, котру, до речі, він виховує сам. Не перестає тривогою боліти серце мами братів Симоновичів, бо ж у війську – двоє кровинок. Тож просить жінка Господа, аби нарешті закінчилося це жахіття.
Вірять і брати Симоновичі, що вже скоро прийде час, коли вони обидва повернуться додому. До коханих, до дітей, до батьків, до рідного Деревка. І тоді вже ніщо не затьмарить родинного щастя, а донечки зможуть зростати під мирним небом.
