«У мене постійні «трабли» з обстрілами, – каже Леонід, посміхаючись. – Ворог пробував переслідувати безпілотником – я «відірвався» на своєму автомобілі; атакувати з гвинтокрила – уламок прошив водійські двері та пролетів переді мною; стріляв з танка – теж невдало, хоча я отримав контузію; встановлював піхотну міну на моєму шляху – вона не вибухнула…»
Бойова історія Леоніда, воїна 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, нагадує голлівудський бойовик. А його хоробрість та готовність до самопожертви – античного царя-тезку. Ба більше, у них і борода схожа, але Князівський воїн запевняє, що це випадковість. Історію бійця розповідає відділення комунікацій 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Леонід із Рівненщини. У цивільному житті захоплювався риболовлею, вправлявся у стрільбі. Воїн жартує, що служба подобається, бо тут може реалізувати обидва хобі – колись таки порибалити та воювати вже і зараз! Мовляв, на Харківщині десь є велика риба, а мішені для стрільби тут ще більші! Воїн пригадує, як з побратимами вполював ворожу БМП-3.
– Була у росіян БМП-3, яка «кошмарила» наших хлопців у посадці, не давала нам закріпитися. Тоді я попросив у командира дозволу, щоб поїхати та знищити її. Наступного ранку ворожа БМП вже палала у полі.
Цей бій був одним з найважчих для Леоніда: тоді він втратив побратима, сам отримав контузію.
– Я з трьома побратимами двічі намагалися знищити БМП. Перший раз стріляли з позиції, яку обрали напередодні ввечері. Тоді дві ракети цілі не досягли. У нас лишилася остання ракета. Я запропонував зробити третій постріл з позиції, де шанси знищити ворожу БМП були вищими. Але в цій ситуації нас би точно помітив ворог, тож ми б отримали удар у відповідь. Побратими були готові йти до кінця та підтримали ризик. Ми виставили останню ракету і вистрілили. Російська БМП була знищена. Але за кілька секунд по нам прилетів танковий снаряд. Тоді важке осколкове поранення отримав побратим. А якби не земляний насип поруч, що змінив траєкторію уламків, ми б могли загинути всі.
Леонід пригадує, як надавали першу допомогу пораненому побратиму, чимдуж несли його до машини. В цей час рація буквально розривалася від радісних криків Князівської піхоти – ворожа БМП була знищена, а отже врятовані десятки життів. А Леонід отримав чергову контузію. Воїн жартує, що вона вплинула позитивно.
– Не знаю, як це спрацювало, але після другої контузії я перестав заїкатися. Я довго не міг позбутися цього порушення, яке з’явилося після першої контузії.
Найбільшою нагородою за бойову роботу Леонід вважає слова: «Дякую, друже, за службу!» побратима Сергія з позивним «Козак». Той промовив їх у 2019 році, коли проводжав Леоніда в цивільне життя після трьох років спільної служби в районі проведення АТО та ООС.
Разом нищити ворога після повномасштабного російського вторгнення побратимам не судилося: Сергій загинув під час бойового завдання. Це сталося за день до того, як до своєї Князівської бригади повернувся Леонід.
Сьогодні він вчить новоприбулих бійців, передає бойовий досвід. Готує їх не лише фізично, але й психологічно. Бо битися за своє треба вміти!
Після війни воїн мріє втілити ще одну свою мрію: повернутися до нареченої, одружитися та будувати нове життя – в країні, за яку бореться разом з побратимами, яких дуже цінує.
