Відповідний Указ №94/2025 Президент України підписав 21 лютого 2025 року.
У ньому, зокрема, йдеться: «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” САЛИВОНЧИКУ Василю Анатолійовичу – сержанту (посмертно)».
Нагадаємо, боєць 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила загинув 11 травня 2023 року на Донеччині. Довгі місяці захисник вважався зниклим безвісти. Лише у листопаді того ж року його тіло нарешті змогли повернути на маленьку батьківщину і з військовими почестями поховати на кладовищі у рідному Щитині.
Василь Анатолійович змалку був залюблений у книгу. Зростав дуже розумним і талановитим. Йому легко давалися точні науки. Він гарно володів словом, писав вірші і навіть роман. Найбільше його захоплення – то книга.
Фактично у перші дні повномасштабного вторгнення росії Василь Саливончик свідомо вирішив іти захищати свою країну. Бо не міг і не хотів стояти осторонь, адже завжди у його серці жевріла любов до України. Тим паче за плечима мав військовий досвід – проходив строкову службу в Національній гвардії, а у 2014 році був військовим інструктором на Яворівському полігоні. «Й хоча його тоді демобілізували за станом здоров’я, він не міг інакше. Деякий час був у Володимирі, згодом, як уже ми потім дізналися, перебував на Сумщині. А далі воював у складі 24-ї бригади, був командиром другого стрілецького відділення стрілецького батальйону», – зболеним голосом розповідає мама воїна Надія Володимирівна.
Разом із побратимами Василь Анатолійович пройшов горнило війни на Сході, самовіддано захищаючи свою рідну землю від російських окупантів. У квітні-травні знаходився в Бахмуті. Ще 5 травня зателефонував до матері, радів, що вдалося успішно виконати завдання, не зазнавши втрат. 10 травня він знову мав іти на чергове завдання. Нібито його уже підвищили в посаді, став командиром взводу. Потім, як уже з’ясувалося, – командиром зведеного штурмового взводу… Виконавши важке завдання, вони потрапили під сильний артобстріл, частина групи була уражена, Василь отримав чисельні поранення голови, тулуба, ампутацію нижніх кінцівок. Він наказав хлопцям відступати й евакуйовувати поранених, дав їм свій автомат, а сам лишився з гранатою…
Вічна пам’ять і слава Герою!
