Житель села Цир Володимир Хрупчик усе своє життя пов’язав із землею. Ще змалку він знав, що таке праця, адже виріс у багатодітній родині, де кожен мав свій обов’язок. Батьки тримали чимале господарство, тож маленький Володимир тоді й навчився доглядати за худобою, працювати в полі. Саме звідси – його любов до неї, яку він проніс крізь роки.
Як і більшість його ровесників, після навчання в середній школі Володимир Омелянович закінчив вечірню, відслужив строкову службу, від’їздив на сезонні роботи. А коли одружився, разом із дружиною облаштували своє сімейне гніздечко. Згодом у родині з’явилося троє дітей – найбільше щастя й водночас стимул працювати далі.
Поступово чоловік завів власне господарство. Коли отримав земельні паї, почав працювати із землею всерйоз. Спочатку садив картоплю, потім посіяв зернові. На початках – лише для себе, згодом на обмін, а пізніше вже й на продаж.
– Потроху почав купувати техніку – спершу трактора, а потім комбайна. І так понеслося… – усміхається наш земляк.
Нині він вирощує картоплю, моркву, озимину, овес. Раніше, каже, сіяв гречки понад три гектари, тепер – значно менше. Та любов до праці не зникла.
– Не уявляю свого життя без роботи. Працювати треба на результат. Віддаєш землі свої сили, час, знання – а натомість отримуєш щедрий урожай, – говорить господар.
За роки праці він добре відчув, як змінюється сільське господарство. Через війну та коронавірус багато людей виїхали за кордон, а ті, хто залишилися, часто не мають змоги реалізувати вирощене.
– Наш ринок збуту потребує конкретних змін, –ділиться думками чоловік. – Дуже шкода, що держава так мало дбає про сільське господарство. Можливо, тоді й молодь не боялася б братися за землю.
У Цирі та й у навколишніх селах Володимира Хрупчика добре знають як справжнього господаря. Люди часто звертаються до нього по допомогу – викопати картоплю чи змолотити зернові. І він нікому не відмовляє.
Серед секретів хорошого врожаю чоловік називає бажання працювати, знання справи, вчасне підживлення та обробіток ґрунту.
– Головне – не лінуватися, – каже з усмішкою.
Поруч із ним – дружина, яка завжди підтримує, і діти, котрі, хоч і вже розлетілися по світу, але не забувають батьківську оселю. Нині господар обробляє понад п’ять гектарів землі. Робота важка, але рідна земля віддячує сторицею.
Володимир Хрупчик – із тих людей, які не шукають легких шляхів і не зраджують землі, що годує. Вона для нього – не просто робота, а частина життя, яку він плекає з любов’ю.
