У різдвяно-новорічний час по-особливому відчувається тепло рідного дому. Коли вся родина разом прикрашає ялинку, збирається за святковим столом, а в оселі панує аромат домашніх страв і дух українських традицій. Та, на жаль, не для всіх ці святкові дні минають у колі близьких. Чимало наших захисників у цей час перебувають далеко від рідних домівок — на передовій, у холодних бліндажах та окопах. Саме там, попри втому й труднощі, вони з вірою та незламною силою духу боронять Україну, щодня наближаючи перемогу.
Серед тих, хто нині стоїть на захисті держави, – наш земляк Вадим Лахай, уродженець села Мала Глуша. Уже другий рік він тримає стрій заради своєї родини та майбутнього України.
До війни Вадим Олександрович жив звичайним мирним життям: створив сім’ю, разом із дружиною виховував донечку, працював і почав облаштовувати власне родинне гніздечко. Його будні були наповнені сімейним затишком і планами на майбутнє.
У липні 2024 року Вадима мобілізували. Спочатку він служив у 6-му Волинському прикордонному загоні тут, на Волині. З лютого 2025 року продовжив службу у складі 3-го Луганського прикордонного загону, у підрозділі «Фенікс».
Там він працює водієм: доставляє на позиції пілотів БпЛА, провізію та боєприпаси – усе, без чого неможлива щоденна робота на фронті.
– У моїй роботі найголовніше –уважність. Потрібно стежити і за небом, і за землею. Я завжди беру відповідальність за кожного, кого посадив у свою машину, тому розумію: маю довезти хлопців на позиції або з позицій без жодних проблем, – говорить військовий.
Страх і втома – теж частина фронтової реальності, однак відповідальність, внутрішня зібраність і відчуття обов’язку допомагають триматися.
Найбільшою підтримкою для захисника є родина.
– Уже два роки поспіль я вітаю донечку з днем народження по телефону. Звичайно, дуже хочеться бути поруч, але поки що так. Головне – знати, що рідні в безпеці і з ними все добре, – ділиться військовослужбовець.
Коли дівчинка йшла до першого класу, тато вже перебував на службі на Харківщині.
– На свято Першого дзвоника я не зміг відвести Аню до школи, але попри відстань ми постійно підтримуємо зв’язок. Вона розповідає, як пройшов день, що нового сталося в школі, чим займалася з мамою, і разом із дружиною надсилає мені листи й малюнки, які я завжди ношу в рюкзаку, – каже Вадим.
Саме на війні захисник навчився по-справжньому молитися – просто і щиро. Ця віра не раз допомагала йому вистояти в найскладніші моменти.
Про своє головне бажання наш земляк говорить просто, без прикрас:
– У різдвяно-новорічні дні особливо хочеться сімейного затишку, тепла рідного дому та бути поруч із найріднішими. А поки працюємо, щоб якомога швидше вигнати ворога з нашої землі.
