Солдат, 451 окремий батальйон, житель села Бірки
(9 серпня 1981 – 10 серпня 2023)
Обірвалося життя на Львівщині.
Лишень кілька днів довелося Василю Сергійовичу побути у Збройних Силах України. Бо ж його серце раптово зупинилося через три дні, як він з’явився у місцевий військкомат і заявив, що хоче воювати. До такого кроку, кажуть односельчани, готувався давно. Бо ж як тільки росія повномасштабно посунула на Україну, приєднався до лав територіальної оборони. Потім багатодітний батько полишив службу, але не один і не два рази говорив рідним, що таки піде служити, що не може бути вдома, коли його друзі боронять Батьківщину.
Тож усе-таки в серпні 2023-го остаточно прийняв таке рішення. Так опинився на одному з військових полігонів, аби відшліфувати знання з військової підготовки та вирушити захищати Україну від рашистських загарбників на фронт. Наступного дня якраз був його день народження, тож вітання приймав від новоспечених побратимів. А вже 10 серпня серце здорового сильного бірківчанина раптово зупинилося. І страшна звістка постукала в родину Журиків про те, що чоловіка, татка, сина вже немає.
Не встиг він пожити в сім’єю у новозбудовану домі. Тепер там зосталася дружина з чотирма дітьми, котрі так рано стали сиротами.
Поховали воїна на бірківському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
