Солдат, 135-й окремий батальйон управління, житель села Великий Курінь
(22 вересня 1999 – 8 січня 2025)
Загинув під час виконання бойового завдання на території Курської області рф.
Сергій – старша дитина і єдиний син у подружжя Зімичів. Тішилися батьки, коли на світ з’явився їхній синочок, раділи його першому слову, першим крокам, першим обіймам із молодшою сестричкою. Згодом благословляли свого Сергійка до першого класу й потім проводжали у дорогу самостійного дорослого життя після закінчення дев’яти класів місцевої Великокурінської школи. Товариський, позитивний, світлий і добродушний. Саме таким його знають односельчани, друзі, однокласники та знайомі. Після закінчення місцевої школи продовжив навчання у Любешівському технічному фаховому коледжі ЛНТУ, здобував там спеціальність «Агроінженерія». Свого часу пройшов стежками армії, де познайомився з азами військової служби, а потім знову вернувся у стрій цивільного життя, у якому було багато планів та задумів на майбутнє. Сергій Зімич мав неабияку тягу до техніки, умів усе відремонтувати, зробити. Попри свій молодий вік, він був дуже хорошим майстром. Саме так відгукуються про воїна його земляки, які неодноразово зверталися до нього за допомогою та порадою. За рік до повномасштабного вторгнення росії на територію України Сергій Зімич поєднав свою долю з коханою Оленою. Одружилися, дали обітницю один одному далі разом крокувати по життю й разом ділити всі радості і тривоги. Тільки, на превеликий жаль, не довго судилося молодятам жити разом.
Адже уже в березні 2022 року Сергій Віталійович пішов до військкомату, аби стати на захист України. Відтоді й до останнього дня свого життя він самовіддано служив. Із побратимами фактично завжди перебував у зоні бойових дій, де небезпека чатувала кожної хвилини.
На жаль, 8 січня на далекій Курщині рф його життя обірвалося.
Поховали воїна у Великому Курені.
Вічна пам’ять і слава Герою!
