Уродженка Любешова Наталія Савчук є однією з ініціаторок та співавторок благодійного фотопроєкту «Historicalspring». Його головнемета – розповісти світу про біль і страх російсько-української війни і водночас про величезну силу духу, віру та спрагу до Перемоги українських жінок.
Основа фотопроєкту – світлини сильних, волелюбних українок на фоні зруйнованих міст після повномасштабного вторгнення російських окупантів. До кожної професійно зробленої фотографії вміщена коротка історія про тих, хто на них зображені, про їхні емоції та переживання у перші дні нового етапу війни й те, як це вплинуло на подальше життя. Символічно проєкт називається «Історична весна». Його фото поєднують у собі загартованість і незламну силу духу.
До повномасштабного вторгнення росії наша землячка проживала та працювала в Києві. 24 лютого прокинулася о 4 ранку від звуку сирен, вибухів, крику, хаосу на дорогах. «Зібравши за декілька хвилин багаж, я вибігла на вулицю й намагалася викликати таксі, але на той момент уже таксисти не працювали. Вирішила йти до вокзалу пішки. Прийшовши туди, помітила переповнену людьми автобусну станцію та величезну паніку. Перевірила всі маршрути і зрозуміла, що квитки продані на декілька днів наперед. Я опинилася сама посеред вулиці з великою валізою в руках і сльозами на очах… Я не знала, як діяти далі. До мене зателефонувала подруга, і ми домовилися зустрітися. Після розмови вирішили залишатися та згодом виїхати з міста. Лише на третій день ми знайшли автомобіль, який нас погодився вивезти у західну частину України. Потім була дорога до Польщі, а звідти – до Франції. Там залишилася на один місяць, упродовж якого ми постійно допомагали волонтерам зі збором продуктів та медикаментів, котрі відправляли в Україну», – пригадує Наталія.
Повернувшись на Батьківщину, наша землячка відразу ж почала міркувати над створенням історії воєнної весни крізь призму фотографій і тексту. «Щоб показати всьому світові, що пережили й переживають українські жінки в час повномасштабної війни з росією, як вона їх змінила. Показати світові реальні історії з реальним людьми. Адже ми вже ніколи не будемо такими, якими були до війни», – каже Наталія Савчук.
Благодійний проєкт «Історична весна» має на меті також збір коштів для відновлення в Ірпені та інших містах Київщини дитячих центрів розвитку і дозвілля, допомоги нашим військовим.
Фотороботи опубліковані в соцмережі «Instagram». На них зображені різні жінки, котрі розповідають свої історії, як вони пережили перші миті війни, що роблять нині. Кожна з цих історій – особлива і тривожна водночас.
Наприклад, пані Олена у Київ переїхала у 2002 році. За роки проживання столиця стала для неї рідним містом. І вона його не покинула навіть попри небезпеку…
Із болем жінка згадує пережите: «Ракетні удари», – пролунав голос чоловіка. О 5 ранку. «Це, напевно, сон. Це має закінчитися за два дні», – подумалося мені. Далі було пакування речей і збирання в дорогу. В останню мить дзвінок: «Не їдь. Машину сусідів розстріляли та пограбували». Я залишилася з дитиною вдома. До повномасштабної війни ми цілих 5 років збирали на подорож, яку оплатили та втратили все в один момент. Замість цього: підвал, сирени, паніка, відсутність світла та води. Але ми сильні, об’єднавшись, стали допомагати один одному, зустрічати людей із Ірпеня, Бучі, Гостомеля, які прикривали нас ціною власного життя. Годували людей, одягали дітей та допомагали знайти притулок у столиці. Їздили у зруйновані домівки, допомагали латати вікна. В ці моменти я розуміла, що, об’єднавшись, ми здатні долати будь-які випробовування долі. Ми, українські жінки, – сильні та незламні».
Війна докорінно змінила життя й іншої учасниці проєкту – Ярослави. 24 лютого вона змушена була покинути свій дім під звуки сирени, дбаючи про дитину, бо ж маленький синочок плакав і тремтів, чуючи вибухи. «Покинула все заради нього, аби він мав щасливе дитинство. І ми виїхали просто в нікуди. Перетнули польський кордон, розуміючи, що минулого життя вже більше ніколи не буде. Місяць ми живемо в Іспанії. Що буде далі? Не знаю. Але впевнена, що тепер все буде по-іншому», – оповідає про пережите пані Ярослава.
Після повномасштабного вторгнення росії ще одна героїня проєкту Анастасія прийняла рішення їхати до Львова. Дорога була важкою.
«На вокзалі, переповненому вщент людьми, не було ніякого розкладу. Шанси на те, що я все-таки зможу виїхати, були невисокими. Я сіла в стареньку переповнену електричку до Львова. У вагоні познайомилися з двома дівчатами, з ними вирішили триматися разом. Оголосили інформацію, що будемо їхати без зупинок, тому ми розмістилися в тамбурі. Постелили на підлогу речі, сіли і сподівалися, що швидко дістанемося міста. Через дві години їзди ми почули якийсь вибух. Потяг почав втрачати швидкість, після чого дуже запахло горілим. Нам наказали покинути електричку, бо загорівся сусідній вагон. Усі спочатку подумали, що нас обстріляли, але, як виявилося, хтось натиснув стоп-кран, через що загорілося колесо вагона, а потім і сам вагон. Пожежу швидко ліквідували. Ми простояли на вулиці хвилин 10 і після цього знову вирушили в дорогу. Це було, наче пекло. Після пожежі люди ще більше стали хвилюватися, всі штовхалися, хотіли зайняти зручніше місце. Панував хаос. Ми їхали ще 9 годин, і вони здавалися вічністю. Ми з дівчатами підтримували одна одну, аби й самим не піддаватися паніці. Ось такою була дорога до більш-менш спокійного Львова», – згадує Анастасія.
До слова, ініціаторки планують, що фотовиставка благодійного фотопроєкту «Historicalspring» подорожуватиме Україною та світом. Наразі виставка функціонує у Франції.
На фото Дмитрія Макаронеса учасниці фотопроєкту «Historicalspring».
