Оксана Ткачук (у дівоцтві Багнюк) колись і подумати не могла, що стане кравчинею, хоча бабусі й дідусь мали до цього хист. Однак нині дякує Богу, що послав їй саме таку професію, без якої жінка уже себе й не уявляє.
І не дарма, адже пошиття одягу стало невід’ємною частиною її життя. Тепер для цього заняття ветлівчанка приділяє кожну вільну хвилинку. Як сама жартує, щось інше по господарству не доробить, але замовлений одяг таки дошиє. Бо ж розуміє, що її праця потрібна іншим – тим, хто, замовивши хоч раз роботу в Оксани Володимирівни, обов’язково повертатиметься до неї знову й знову. І то йдеться не лише про ветлівчан та жителів Невіра (звідки родом майстриня), а й із Любешова, Луцька, Володимира та інших населених пунктів. Тож нині вже із посмішкою згадує пані Оксана, як колись вважала професію кравчині непрестижною і навіть соромилася казати, що здобуває саме її. Тим більше, стала ученицею Луцького центру професійно-технічної освіти, можна сказати, спонтанно та випадково.
Життя тата Оксани Багнюк обірвалося, як донька була семикласницею. Коли ж закінчувала Невірську школу, обдумувала, яку життєву стежину обрати.
«Іти вчитися на кухаря у Камінь-Каширський, як це тоді робило чимало моїх однолітків, у тому числі й старша сестра, я дуже не хотіла. Бо то точно не моє. Мріяла стати лікаркою. Але розуміла, що мамі це буде фінансово сутужно. І от якраз у той момент зателефонувала моя рідна тітка та сказала: «Оксано, поступатимеш на швачку в Луцьк, житимеш у нас». Спочатку я, правда, засумнівалася. Але, подумавши пів дня, зрозуміла, що таки оберу цю професію», – пригадує Оксана Ткачук.
І дуже швидко вона тоді переконалася, що не помилилася у виборі. Адже навчалася на відмінно. А коли здобула диплом кравчині 4 розряду, влаштувалася на одну із луцьких фабрик із пошиття одягу. Там пройшла фактично всі щаблі практики. І саме цей період роботи тривалістю 7 років наша землячка називає найвагомішим у здобутті навик у своїй діяльності.
Коли ж у серце молодої дівчини запав парубок із Ветел, пані Оксана покинула обласний центр та пішла в невістки у сусіднє з Невіром село. Однак улюбленої справи не полишала, а ще більше до неї прикипіла.
«У студентські роки купила собі швейну машину. А потім свекруха мені подарувала оверлок. Отоді я вже змогла «розгорнути» свою діяльність», – каже Оксана Володимирівна.
Згодом жінка придбала і професійніше обладнання. Зрештою відмінні знання та хороша техніка і дають дієвий результат – слава про кравчиню Оксану з Ветел швидко розлетілася округою. Тож не дивно, що нині замовлень у жінки вистачає. Бо її роботи дійсно вражають. Зокрема, зараз особливою популярністю користуються спортивні костюми. А віднедавна – і камуфляжна форма та термобілизна для захисників. Спеціально для цього Оксана Ткачук оптом замовляє тканину, аби здешевити вартість пошитого виробу, за який і так просить мінімум. Також у її арсеналі є й чимало інших тканин. Тож в облаштованій кімнаті-майстерні буває досить таки тіснувато. Тим більше, коли назбирується чимало замовлень, то Оксані Володимирівні підсобляє помічниця, яку навчила азам кравецької майстерності. Особливо такий «бум» буває перед святами.
«Ото у всіх уже святки заходять, а я плаття дошиваю», – посміхається жінка, додаючи, що ще сутужніше стає все встигати через періодичне вимкнення електроенергії.
Загалом же шиє жінка більше п’ятнадцяти років. Але до цього часу добре пам’ятає своє перше замовлення. До того вона викроювала одяг лише собі, аж тут попросили пошити плаття для подружок нареченої.
«Я так переживала, що й не переказати. Хвилювалася, аби все добре зробити. І таки догодила замовницям. Адже одна після того замовляла весь одяг у мене уподовж кількох років, доки не виїхала за кордон», – розповідає ветлівчанка.
Нині уже й не злічити, скільки одягу перешили руки цієї нашої землячки. Бо ж, окрім постійних щоденних замовлень, нашила Оксана Ткачук і більше ста новорічних костюмів. Їх у попередні роки замовляли наші краяни своїм дітям із різних куточків Любешівщини. А коли розпочалася повномасштабна війна, то всі закази відклала і шила військовим усе, що було потрібно: «розгрузки», форми, куртки, штани, пов’язки на руки, шапки, чохли на каски, ножі і лопати. Та й надалі військовим шиє позачергово. Бо звертаються до майстрині не лише місцеві захисники, а й інші, котрі боронять Україну на передовій. Їм передає готові вироби волонтерами або пересилає новою поштою.
Швидкість, оперативність та точність у роботі – це те, що цінують замовники у роботі кравчині. І не один скаже, що у неї – справжній талант від Бога. А рідні додадуть: гени теж дають своє. Бо ж і бабусі пані Оксани по татовій та маминій лініях теж шили. А дідусь викроював і майстрував чоботи. Тож дійсно, є у кого вдатися цій спритній жіночці. Сама ж вона зазначає, що без чоловіка нічого їй не вдалося би.
«Мій коханий Олександр завжди мене підтримує. Особливо, коли я розпочинала швейну справу. Саме він допоміг корисними порадами і не тільки. В ті моменти, коли щось не виходить або якісь труднощі, він знає вихід із будь-якої ситуації. Так, я мала знання і практику, але саме він мені допоміг себе реалізувати. Якби не Олександр, я не стала би тією, ким зараз є», – переконана Оксана Ткачук.
Наталія Муха.
Фото з особистого архіву Оксани Ткачук.
