Ці любешівці добре знані широкому загалу. Адже Микола Васильович свого часу був депутатом Волиньради, давно є підприємцем, меценатом. Юлія Іванівна керувала караоке диско-баром «Штольня». Однак повномасштабне вторгнення росії в Україну географічно роз’єднало родину. І водночас стало поштовхом до волонтерства.
Бущуки мають двох неповнолітніх дітей. Тож саме заради їхньої безпеки пані Юлія 17 березня переїхала із ними, чоловіковою сестрою Наталією Годованюк і племінницею (до повномасштабної війни вони жили в Княгининку біля Луцька), до німецького міста Штутгарт. Квартиру допомогла знайти двоюрідна сестра Ярослава Ковальчук, котра теж із Любешова, але давно живе там. Та й житло винайняли в німецьких українців-музикантів Юсових. Одразу ж 5-річний Марк пішов у дитсадок. 14-річний Арсен по роках мав би перейти до 9 класу. Коли приїхали, він учився в класі, створеному для українських діток у місцевій школі, водночас тричі в тиждень мав заняття з німецької. Тепер же ходить у звичайний клас. Пані Юля з червня проходить інтеграційні курси німецької, де отримує також знання з історії, культури та звичаїв. Курси, житло, компослуги оплачує, а також нараховує виплати на дітей Джоб-центр, який займається вирішенням соціальних питань біженців, зазначила Юлія Бущук. Проте після закінчення курсів біженцям шукають роботу. І коли вони самі працюватимуть, усі витрати оплачуватимуть уже власним коштом. Однак не планують любешівці ближчим часом повертатися в Україну, бо війна триває, а безпека дітей – понад усе.
Юлія Іванівна зізналася: спочатку було непросто через мовний бар’єр. Проте їм пощастило: українців у Штутгарті проживає орієнтовно 10 тисяч. У соцмережі створена спеціальна група для біженців. Активна по життю пані Юлія і за кордоном змогла проявити себе. Навіть у німецьких ЗМІ були вміщені фото з нею.
“Тут є греко-католицький храм, де служби відбуваються українською. Якось завітали туди журналісти місцевого журналу «Möhringen Aktuell», котрі цікавилися долями українців, які вимушено покинули рідний край. Мені запропонували розповісти про нашу ситуацію. Таким чином на першій сторінці цього видання з’явилося фото, де я, мій старший син Арсен та чоловікова сестра Наталя. Ми саме обід готували в кухні при церкві. Що ж до газети, то в Штутгарті часто відбуваються мітинги на підтримку України, в яких беру участь. І якогось разу ми з господинею орендованого житла Неллою Юсовою, котра родом із Києва, потрапили в об’єктив журналістів газети «Stuttgarter Zeitung», – пригадала Юлія Бущук.
Проте й конкретно волонтерською діяльністю займається землячка. Вони з чоловіком безпосередньо спілкуються із земляками-захисниками, тому і знають їхні потреби. Про це розповіла своїм німецьким друзям. Ті охоче долучилися до підтримки бійців. Зокрема, влаштували благодійний концерт, де зібрали 2 тисячі євро. Крім того, 4 тис. євро надав благодійний фонд Musica Stiftung, який створив адвокат і друг сім’ї Юсових Фолькер Церр, кошти надавали й інші небайдужі. На зібрані гроші придбали медикаменти, деякі лікарські засоби, котрі просили воїни-земляки, тактичні рюкзаки, спальні мішки, каремати, підгузники для дорослих, бормашинку для кісток, фіксуючу шину тощо. Ці речі, каже пані Юлія, замовляв німецький місцевий лікар. Вона особисто доставила все до Любешова власним легковиком, завантаженим по максимуму. На кордоні в бік України була чимала тягучка, проте всі українські водії з розумінням поставилися і пропустили волонтерку поза чергою. Частину гумвантажу Юлія Іванівна залишила у нашому волонтерському центрі, інше передала безпосередньо бійцям – те, що вони замовляли привезти.
У середині червня любешівка також допомогла перегнати позашляховик на потреби ЗСУ, придбання якого організував фонд Притули.
«В соцмережі я прочитала, що шукають водія чи водійку, які б передали авто в Україну. Загалом тоді гнали дві машини захисникам. Іншу доставила дівчина-волонтерка, котра родом із Дніпра», – пригадала Юлія Іванівна.
А буквально в суботу, 10 вересня, любешівки долучилися до благодійного ярмарку, організованого у Штутгарті львів’янином, котрий чверть століття живе там. Цього разу кошти збирали на рефрижератор та пікап, які дуже просять бійці. Тож пані Юлія, чоловікова сестра Наталя та любешівки Ярослава Ковальчук і Людмила Шумак наліпили тисячу вареників із картоплею. Також приготували візитівку української національної кухні – червоний борщ, затовчений салом. У результаті зібрали 2,5 тисячі євро.
До цього заходу долучився і Микола Бущук. Він розповів, що передав 40 футболок та 20 екоторбинок із популярними принтами (про російський корабель та пса Патрона), які замовляв через Укрпошту.
Микола Васильович багато років є меценатом. Тож на благодійний рахунок, санкціонований РВА і селищною радою, перерахував близько 50 тисяч гривень, на інші офіційні рахунки – 110 тис. грн. А загалом на різні потреби ЗСУ – понад 300 тисяч. Також дає кошти на пальне перевізникам-волонтерам, котрі на передову доставляють допомогу бійцям.
Як господар магазинів побутової техніки «Електрон та «Меркурій» передавав воїнам обігрівачі та вентилятори на госпіталі, чайники, бензогенератори, холодильник, бойлер, пральну машинку. Також купував військову форму і взуття, мобільні телефони.
Звичайно, на цьому наш земляк не зупинятиметься. Адже переконаний: кожен зобов’язаний у міру можливостей робити внесок у наближення перемоги. Вони з дружиною ось так волонтерять. Вона – з-за кордону, де має статус біженки, а він – як підприємець.
Тамара Урядова.
Фото з архіву сім’ї Бущуків.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.