Наша землячка із В’язівна Лариса Диковицька щодня чекає звістки від свого коханого чоловіка, котрий із початку повномасштабної війни боронить Україну від російського ворога. Й аби якось відволікатися від тужливих, тривожних думок, вирішила зайнятися творчою працею – створює оригінальні брошки в патріотичних кольорах та розмальовує одяг.
До малювання вона мала хист ще із самого дитинства. То їй завжди йшло в руку, однак із роками таке заняття закинула, бо більше тяжіла до точних наук. Після закінчення Луцького національного технічного університету там же працевлаштувалася, займалася організацією різних навчальних курсів для студентів.
Разом із чоловіком проживали в Луцьку. Життя мало розмірений темп зі своїми радощами, турботами та проблемами. Чоловік Лариси, маючи військове звання та відповідну роботу, на службі був ще до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
«На День закоханих подарував мені котика. Й далі поїхав на роботу. Але я й подумати не могла, що згодом війна нас розлучить на невизначений термін. Адже відтоді й до сьогодні я не бачилася з ним. Спілкуємося лише у телефонному режимі. І то він не розказує ніяких подробиць, адже знаходиться в гарячих точках. Там, де щодня точаться запеклі бої», – розповідає Лариса Диковицька.
24 лютого, прокинувшись від звуку вибухів, жінка вирішила не лишатися в місті. Тож тепер проживає у рідному селі В’язівне, у батьків. Сюди приїхала разом зі своїм котиком Томом, котрий став для неї дуже особливим подарунком від коханого.
Перші дні від паніки та неабиякого хвилювання пані Лариса взагалі не могла знайти собі місця. Жодна робота не йшла в руки. Але розуміла, що якось треба відволікатись. Якось треба жити. Й одного разу, натрапивши в інтернеті на творчі роботи, вирішила спробувати зробити брошку. Для цього придбала всі необхідні матеріали. За основу взяла фетр, затим малювала відповідну форму й обшивала різними намистинками.
Першою її роботою було синьо-жовте сердечко. Захопившись самим творчим процесом, жінка вирішила не полишати такого цікавого, хоча й моментами, як зізнається, дещо марудного заняття. «Коли малюю, пришиваю намистинки, то я відволікаюся. Бодай на деякий момент стає спокійно», – каже наша землячка.
Так, із часом в арсеналі її робіт з’явилися брошка у вигляді пташечки, пшеничних колосків, метелика, патріотичні декоровані обручі та інші прикраси. Всі творіння Лариси Диковицької – в яскравих синьо-жовтих кольорах. І, як розповідає майстриня, в магазинах для декору та рукоділля зараз уже проблемно із матеріалами саме таких кольорів. «Тепер їх розбирають найпершими. Такий собі патріотичний ажіотаж», – зізнається жінка.
Окрім створення брошок, спробувала пані Лариса й малювати по тканині. Придбавши необхідні фарби, розмалювала для себе джинсову сорочку. Біля комірців намалювала на ній колоски, а позаду – на фоні синьо-жовтого полотнища «військового» кота. Для своєї рідної сестри розмалювала білу футболку також у патріотичному стилі. «Принцип малювання по тканині такий: спочатку роблю ескіз, потім розмальовую фарбами. Далі треба зачекати, доки висохне, попрасувати через хб-тканину, й річ готова для носіння», – зазначає наша землячка.
Щодо ідеї продажу стильних розмальованих футболок чи іншого одягу, то це не так і просто втілити в реальність. Адже, як розповідає жінка, закупити самі навіть футболки дорого й нині узагалі проблемно. Тому таким заняттям займається поки що лише для себе та рідних.
А от брошки, обручі й інші прикраси майстриня має наміри продавати, аби виручені кошти перераховувати на ЗСУ.
«Не хочу ніякого заробітку для себе. Лише аби вернути гроші за матеріали, які тепер теж коштують недешево. А решту віддаватиму для нашої армії, бо нині ми всі маємо допомагати здобувати Перемогу. Зі слів чоловіка добре знаю, як їм там непросто. Часом місця собі не можу знайти, коли він не виходить на зв’язок. І радію, коли чую його голос або читаю повідомлення від нього», – оповідає Лариса Диковицька.
