Стереотипне уявлення про «жіночі» і «чоловічі» професії все ще існує в нашому суспільстві. Сьогодні хотіли би поговорити про хірургію, яка стереотипно вважається «не жіночою справою». Що це не так, засвідчують жінки, які обрали свою діяльність усупереч упередженням суспільства. Про одну з них – ця розповідь.
Уродженка Любешівщини Лілія Бартошик одинадцять років працює дитячою хірургинею в дитячій клінічній лікарні м. Полтава. Каже, що обрати саме медицину вирішила ще навчаючись у 3 класі.
«У моїй сім’ї не було лікарів, лише в родині дядько працював лікарем-травматологом. Скільки себе пам’ятаю, то завжди мріяла про медицину. Коли навчалася у Полтавській медичній академії, обрала педіатричну групу. А потім уже при виборі спеціальності вирішила поєднати своє життя з дитячою хірургією. Пам’ятаю, що коли проходила інтернатуру, то я була єдиною жінкою. І неодноразово слухала від інтернів-чоловіків, що це не жіноча професія, що моє місце – кухня і діти. Але я ніколи не піддавалася на ці слова й наполегливо навчалася, аби стати спеціалісткою своєї справи», – розповідає Лілія Юріївна.
А ще зізнається, що дядько лікар-травматолог також намагався усіляко відмовити племінницю від цієї спеціальності, мовляв, хірургія – то для чоловіків. «Я лише йому відповіла: «Певно, Ви не хочете мати собі конкурентку», – усміхаючись, каже наша землячка.
Аби стати успішною лікаркою дитячої хірургії, Лілія Бартошик поєднувала навчання із нічними змінами у відділенні дитячої хірургії, щоб із середини познайомитися з цією роботою. Згодом деякий час була операційною сестрою й потім обійняла посаду лікарки у дитячій міській клінічній лікарні, на якій працює і нині.
Про свій вибір професії хірургиня не шкодує, адже медицина її неабияк захопила. Пригадує свою першу проведену самостійну операцію й емоції адреналіну після неї. То була апендектомія для хлопчика. Відтоді вона зробила вже багато вдалих операцій різної складності. Хоча, як каже Лілія Бартошик, у хірургії немає легких або складних втручань. Кожен випадок – нелегкий та унікальний по-своєму.
«Працювати лікаркою дитячої хірургії – це тяжко, адже маленькі пацієнти і пацієнтки переважно плачуть та не можуть розповісти про свої симптоми. Але, попри всі труднощі, ненормований робочий графік, брак вільного часу, мені дуже подобається моя робота. І щодо стереотипу чоловіча/жіноча спеціальність, то вважаю, що в медицині немає статі взагалі. На роботі я не жінка, а лікарка-хірургиня», – каже Лілія.
Загалом, якщо поцікавитися історією медицини, то кілька століть тому до знань у цій сфері допускали винятково чоловіків. Жінки мали нестатусні ролі доглядальниць, згодом – медсестер. Першою жінкою-хірургинею стала американка Маргарет Енн Балклі, вона ж Джеймс Беррі. Аби працювати у військовій хірургії, їй довелося деякий час маскуватися під чоловіка. Маргарет стала однією з перших лікарок, які зробили вдалу операцію кесаревого розтину. Першою жінкою, котра змогла вже відкрито здобути медичну освіту, стала англійка Елізабет Блеквелл. Після закінчення коледжу Елізабет Блеквел опублікувала власну роботу про фізичний і психічний розвиток дівчат, згодом відкрила навчальний центр медсестер, у 1868 – медичний коледж для жінок, у 1874 – лондонську медичну школу для жінок. Відомою першою лікаркою-хірургинею в Україні була Ольга Авілова. Вона – авторка близько 300 наукових праць, засновниця школи реконструктивної хірургії трахеї та бронхів, докторка медичних наук і заслужена лікарка України. Це лише три приклади з історії формування медицини й руйнування уявлення, що хірургія – то лише професія чоловіків.
Якщо ж говорити про Любешівську багатопрофільну лікарню, то свого часу, як зазначається у книзі «Любешівщина: з глибин століття – у майбуття», тут працювала хірургиня Єфросинія Соколянська. По суті це єдиний приклад за всі роки функціонування цього медичного закладу, коли таку посаду обіймала жінка. Нині ж тут працюють лікарі-хірурги.
Директор лікарні, лікар-хірург Сергій Герець розповідає, що таку професію завжди мріяв обрати. Тому ще під час навчання в університеті твердо знав: обов’язково стане хірургом. Каже, що інтернатуру на базі Луцької міської лікарні проходили разом із двома дівчатами, котрі також обрали складну та водночас цікаву хірургію. Не приховує Сергій Сергійович того, що спочатку він разом з іншими колегами-інтернами дещо зі сміхом та іронією сприйняли вибір дівчат. Однак згодом під час практики свою думку вони змінили. «Ці дві наші одногрупниці стали для нас колегами, які якісно та відповідально виконували свою роботу. Адже, як навчає власний досвід, головне – оцінювати лікарів не за статтю, а за їхніми досягненнями», – переконаний Сергій Герець.
За роки роботи він неодноразово стикався з колегами-жінками. Наприклад, лікарка-хірургиня працює у сусідній Маневицькій лікарні.
Однак все ж, каже Сергій Сергійович, жінки у цій сфері займають значно менший відсоток. «Буваючи на різних конференціях, семінарах чи обмінюючись досвідом з іншими медичними установами, приходжу до висновку, що скрізь в основному хірургами працюють саме чоловіки. Але водночас у медицині є багато гінекологинь, котрі проводять вдалі хірургічні втручання у гінекології. Тому стереотип, що хороші лікарі-хірурги – лише чоловіки, є помилковим. Також чомусь складається так, що саме операційними медичними сестрами є лише жінки, котрі завжди присутні на операціях різної складності. Зокрема, особисто мені ніколи не доводилося стикатися з операційними медбратами», – зазначає лікар-хірург Сергій Герець.
Та загалом же у виборі лікаря/лікарки значення має мати не вік і не стать, а ефективність, обізнаність та професійність. Тому стереотипний погляд про те, що хірургія – це винятково «чоловіча» професія, здавалося б, має вже давно лишитися у минулому. І приклади роботи лікарок-хірургинь – цьому яскраве підтвердження.
Мирослава Струк.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
