Масажний кабінет у «Містечку» пустував кілька місяців. І от близько місяця тому нова фахівчиня своєї справи – переселенка з Харкова Анна Кулик – тут приймає всіх охочих покращити здоров’я завдяки масажу.
До того два з половиною місяці була жінка без роботи через війну. Проте дуже хотіла зайнятися улюбленою справою. Тож, як тільки дізналася, що є змога повернутися до праці масажисткою, одразу ж вирішила цим скористатися.
Першими її клієнтами були друзі, працівники «Містечка», а також інші внутрішньо переміщені особи, яких пані Анна запрошувала у месенджер-групі переселенців. Поступово клієнтів більшає, що не може не радувати харків’янку. Адже після затяжного «вимушеного простою» має змогу знову зайнятися улюбленою справою. Вона охоче перелічує, якими видами масажу володіє: лікувальний, зміцнюючий, розслабляючий, лімфодренажний, антицелюлітний та ін. Подруги-переселенки кажуть: пані Анна робить масаж від пальчиків ніг до маківки. У якості переконалися на собі, адже є її постійними клієнтками.
Більше п’яти років харків’янка працювала у великій успішній компанії. Аби вивчати всі новинки у сфері краси, жінка переймала досвід не лише в Україні, а й їздила на різні конференції в інші країни. Тож закономірно, що її праця як професійної майстрині користувалася неабияким попитом. Аж допоки звичне життя не зруйнувала війна…
На початку березня Анна Кулик із чоловіком та двома дітьми покинула Харків. Там залишився свекор і дві її сестри зі своїми сім’ями. Дідусь прихистив родину, котра проживала в багатоповерхівці, також під його опікою – ще й папужка, песик і троє сусідських котів. Сестри переселенки категорично відмовлялися виїжджати. Пізніше ж не мали певності, що зможуть безпечно дістатися до підконтрольних територій. Нині ж при загрозі рятуються в укритті заводу. Пані Аня зізнається, що і вона думала спочатку, сидячи в погребі: на день-два така ситуація, а далі все налагодиться. Але йшов час, а бомбардувань не меншало. Для неї було головне –
чим швидше відвезти дітей у безпечне місце. Тож через тиждень від початку повномасштабного вторгнення росії з чоловіком прийняли рішення. «Коли винищувачі літають над головою, скидають бомби, то неможливо лишатися спокійними. Тут (у Любешові, –
авт.) гудуть сирени, але все ж тихо. А в Харкові сирена – й одразу вибухи. Кілька хвилин є, аби добігти до укриття», – описує сумні реалії жінка. Тож у перші дні, коли вони приїхали сюди і чули сирени, то дивувалися, що місцеві не біжать в укриття.
На Любешівщину харків’яни приїхали, бо тут змогли знайти житло завдяки подрузі, чия родина місцева. Вони й виїжджали всі разом, трьома автомобілями. Три дні добиралися з Харкова на Волинь. «Перший раз, як ми виїхали з дому, за метрів двісті від нас упав снаряд. На відеореєстраторі досі залишився той запис. Ми тоді вернулися, переночували і все ж таки вирушили в дорогу», – з хвилюванням згадує пережите переселенка. Із досвіду близьких людей вона знає, як важко доводиться тим, хто не зміг вирватися з окупації. Тож почувши, що наші волонтери збирають гуманітарну допомогу на Дніпро, куди перебрався волонтерський центр із Маріуполя, чоловік пані Анни разом зі ще одним переселенцем придбали пів тони картоплі і долучилися до хорошої справи.
Діти Анни Кулик навчаються онлайн у своїй школі: Ваня закінчує десятий клас, Мілана –
другий. Син тренувався у харківській волейбольній команді «Локомотив». І яким же було його здивування, коли в нашій місцевості познайомився з хлопцем, котрий також грав за «Локомотив». Тож тепер вони удвох займаються спортом. Міланка вдома ходила на заняття сучасних танців та балету, крім того, обоє дітей додатково вчили англійську. Щодень мали такий, що кожна година – розписана. Тепер же звикають до розміренішого стилю життя.
Сама ж пані Анна має дві професії: економістки та медсестри. Аби бути професійною масажисткою, закінчила багато курсів. Спочатку працювала в салоні краси. Потім працевлаштувалася в іншу компанію косметологинею-естетисткою по тілу. Застосовувала не лише ручний масаж, а й інші різні методики. Специфікою її роботи була корекція фігури.
Але якщо в Харкові фахівчиня мала все для професійного масажу, то нині у Любешові їй довелося починати фактично з нуля. Та головне, каже жінка, що є при ній найголовніший інструмент – руки, а також знання. Тож, переконана, все помаленьку вдасться.
…«У вас дуже гарна природа. У нас в місті чудові парки Горького, Шевченка, незадовго до війни новий зоопарк відкрився, були й екопарк, діяло багато спортзалів, фітнес- та йогацентрів…» – задумливо промовляє переселенка. Бо ж наразі лише в новинах та снах бачить рідний Харків. Але вірить, що розлука – короткочасна. «Як тільки закінчиться війна, одразу ж повернемося додому, працюватимемо та допомагатимемо всіма силами відбудувати місто», – ділиться найбільшою мрією харків’янка.