У далекому 1996 році Анатолій та Валентина Бондарі вперше разом переступили поріг Любешівської районної лікарні. Відтоді практично не змінювалися записи у їхніх трудових книжках, натомість збагачувався досвід, черпалися нові знання, здобувався авторитет. І тепер вони – досвідчені та шановані лікарі нашого краю.
Анатолій Іванович – місцевий. Ще коли навчався у Любешівській середній школі, одного разу, виконуючи завдання із написання твору на тему: «Моя майбутня професія», створив текст про професію лікаря. Й хоча тоді, як зізнається, це зробив лише тому, що про лікаря можна було легко написати, з часом зрозумів: певний відбиток той твір у подальшому виборі професії все-таки лишив. Тож після закінчення школи разом зі своїм однокласником вирішили вступати до медичного університету. І разом обрали Чернівецький вищий навчальний заклад.
Як нині пригадує наш земляк, період навчання в університеті був важким, але водночас досить цікавим.
«Дуже великий об’єм знань треба було охопити, постійно писали величезні конспекти, багато читали й завчали напам’ять. Але загалом мені подобалося навчатися. Я мріяв обрати хірургію. Відвідував хірургічний гурток, де ще тоді всі практичні навички проводили на собаках», – розповідає Анатолій Іванович, котрий після першого курсу навчання, як і всі хлопці на той час, змушений був відслужити в армії. Тож упродовж двох років торував дороги армійських буднів, й лише після цього знову повернувся до університету.
У період студентства Анатолій Бондар познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валентиною. Сама вона родом із Любомльщини. У її родині не було лікарів, лишень бабуся та прадідусь, як розповідає Валентина Василівна, були знаними народними цілителями. Жінка пригадує, що ще у дитинстві любила лікувати тварин, допомагати їм. Цікавим є і той факт, що у період шкільних років вона принципово навчалася лише українською мовою (на той час був вибір: школа, де навчання ведеться російською чи українською).
Однак обрати професію лікаря ніколи не мріяла, навпаки, більше схилялася до фінансових спеціальностей. Тож після закінчення школи хотіла вступити до економічного університету. Після невдалої спроби Валентина Василівна влаштувалася на роботу в місцеву лікарню, трудилася санітаркою та реєстраторкою. І саме цей період знайомства із медициною «зсередини» її неабияк захопив. Тому надалі жінка вирішила, що ця справа – її стихія. Ось так вона опинилися у рядах студенток Чернівецького медичного університету.
«Після закінчення першого курсу ми поїхали в Крим. Там я і познайомилася з Анатолієм», – розповідає Валентина Бондар. «По курсах між нами була різниця в один рік. Я на той момент уже закінчив другий. Після знайомства ми товаришували, а згодом дружба переросла в щось більше», – усміхаючись, каже Анатолій Бондар.
Тож у період студентства закохані майбутні лікарі поєднали свої долі. Згодом у них народився синочок. До слова, подружжя Бондарів має двох дітей. Деякий час молодому подружжю доводилося знаходитися у різних містах, адже Валентина Василівна ще закінчувала шостий курс навчання в університеті, а Анатолій Іванович уже проходив інтернатуру в Луцькій міській лікарні. Чоловік обрав спеціалізацію анестезіолога.
«Коли до нас в університет приїхав представник Волинського обласного управління охорони здоров’я, то кожного із нас викликали до нього на розмову, й ми озвучували, ким саме мріємо працювати. Я відразу сказав, що хочу бути хірургом. Але на той час у Любешові цих спеціалістів вистачало. Тож спочатку мені запропонували посаду акушера-гінеколога. Однак у кінцевому результаті мене затвердили як анестезіолога. Інтернатуру проходив на базі Луцької міської лікарні упродовж трьох років. Тож доки дружина навчалася на шостому курсі, я був у Луцьку, то синочка няньчила теща в Любомлі», – пригадує Анатолій Іванович.
Згодом усією сім’єю Бондарі стали проживати в Луцьку, адже пані Валентина інтернатуру проходила в обласній лікарні як лікарка-терапевт.
А вже у серпні 1996 року подружжя приїхало в Любешів, працевлаштувавшись у місцеву лікарню. Від того періоду до сьогодні Анатолій Іванович самовіддано працює лікарем-анестезіологом. Про свій вибір ніколи не шкодував, каже, що така нелегка та відповідальна робота йому дуже подобається.
«Це своєрідний драйв і адреналін. Звісно, то потребує витримки й уміння швидко приймати рішення. Інколи це доводиться робити в лічені секунди. Загалом будь-яка операція розпочинається з передопераційного огляду анестезіолога. Також я присутній упродовж усієї операції, хірурги роблять свою справу, а я відповідаю і спостерігаю за пацієнтом, знаходжуся поряд та все контролюю. Кожен випадок особливий по-своєму. Найскладніші ситуації бувають через дорожньо-транспортні пригоди, адже там є складність у діагностиці. А загалом же добре лікує той, хто добре діагностує», – каже досвідчений анестезіолог Анатолій Бондар.
Валентина Василівна має зовсім інший напрямок роботи в медицині. Спочатку працювала підлітковою лікаркою, згодом очолювала посаду дільничного терапевта. Із 2014 року вона – лікарка загальної практики сімейної медицини КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Любешівської селищної ради». Її робота – це щоденне спілкування з різними пацієнтами. Й тут уже важливо бути психологинею, адже часто, зазначає Валентина Бондар, людина просто потребує того, аби її вислухали, розрадили.
«Не все можна вилікувати таблетками. Є різні ситуації. І тепер, коли триває війна, до прикладу, той же підвищений тиск виникає через стрес, переживання за своїх найрідніших, які захищають Україну. Тож тут насамперед треба людину заспокоїти», – розповідає Валентина Василівна.
Ось так уже упродовж 27 років подружжя лікарів Бондарів надає медичну допомогу нужденним. І хоча у кожного з них зовсім різний фронт роботи в медицині, вони якраз цим самим гармонійно доповнюють один одного. Тому, звісно ж, за домашнім чаюванням розповідають про особливі випадки на роботі, радяться, бо, як каже Анатолій Іванович, «одна голова – це добре, але дві – ще краще». Та все ж живуть Бондарі не лише однією медициною. Так, голова сімейства любить футбол і риболовлю, а дружина релаксує, читаючи книги.
Мирослава Струк.
Фото із сімейного архіву Бондарів.
