Солдат, 10 окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс», житель села Бірки
(21 листопада 1991 – 17 листопада 2022).
Загинув на Донеччині.
Він був надзвичайно спокійним та добрим. Так про бірківчанина Михайла Федоріщева скаже кожен, хто його знав. «Наш Мішка», – називали його рідні та друзі. Лагідно-пестливо, бо ж молодий чоловік на це заслуговував: своєю щирістю, ласкою, безвідмовністю. Так було і в колі сім’ї, де він, найстарший у родині, завжди піклувався про двох менших сестричок. Так запровадилося і на роботі в лісництві, де деякий час трудився Михайло. Колеги цінували його за працелюбність та відданість обов’язкам. А він інакше не міг, бо ж такі цінності змалечку привили йому батьки, прості сільські трударі. Біля них, мами й вітчима (хоча для Михайла він був завжди рідним татом), чоловік і звив своє сімейне гніздечко.
Поєднав долю із красунею-бихівчанкою. Її привів у невістки в батьківський дім. Молоді люди разом трудилися, їздили на сезонні заробітки, планували, мріяли. У березні 2022 в них народився синочок. А вже через місяць Михайло В’ячеславович пішов служити.
Сім місяців пробув він на фронті. У складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади відвойовував кожен кілометр української землі. Нелегко було йому, бо ж не мав армійського досвіду, докучали проблеми із зором. Але то все для нього здавалося дрібницями. Найважчою була розлука з рідними. Так і не вирвався бодай на трошечки з того воєнного пекла додому, хоча би в короткочасну відпустку. Так і не дали йому ще раз пригорнути до себе сина.
Не пригорне ніколи… Михайло Федоріщев повернувся додому в домовині. Життя кулеметника стрілецького батальйону обірвалося 17 листопада 2022 року під Бахмутом.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Похований у рідному селі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
