Наша землячка 26-річна Мар’яна Нестерук є наставницею для педагогів, логопединею, авторкою ігор для розвитку мовлення. Їй пропонували роботу в кращих школах України, але вона вирішила працювати сама на себе й отримує від цього задоволення. У неї безліч планів, адже росту та удосконаленню немає меж. От тільки за цим успіхом стоїть нелегкий шлях кар’єрного росту, постійних навчань у поєднанні із піклуванням про молодшого брата, для якого у 2018 році сестра стала доноркою кісткового мозку й упродовж семи місяців знаходилася з ним у лікарні в Туреччині.
Мар’яна – старша донька у подружжя Нестеруків. Дівча зростало у вчительській сім’ї, адже її мама і дідусь – педагоги. Тому змалку мала своє розуміння, якою є ця професія. Зокрема, як розповідає, під впливом дідуся сприймала вчительство за радянським стереотипом: вчителі – це інтелігенція, новатори, люди вищого класу. Згодом така картинка стала руйнуватися, коли дівчина бачила, скільки часу вчительська робота забирала у її мами. Розуміла, що вчительство – то далеко не щось престижне, це нелегка, часом дуже виснажлива фізично та морально праця. Тож Мар’яна, навчаючись у школі, і не мріяла обрати професію педагогині.
Однак після народження молодшого брата Андрія із вадами слуху все змінилося. Мар’яна була, як каже її мама, ідеальною сестричкою, на яку завжди спокійно можна було лишити братика. Й саме його особливість спонукала дівчину після 9 класу вступити до педагогічного коледжу на сурдопедагога і вчителя молодших класів. Вона постійно була у пошуку методів навчання нечуючої дитини, багато працювала зі своїм братом і ніколи його не полишала.
Студентство поєднувала з практикою
Відколи уродженка Погулянки стала студенткою коледжу, то вже вела приватні заняття з дітками з особливими потребами. Вперше приватний урок провела тоді, коли їй було лише 15 років!
«Я знала, що ці діти капризні, з особливими проявами характеру. Бо маю власний досвід. Але цього не боялася, навпаки, мені було цікаво з ними працювати. Й мені це вдавалося», – розповідає Мар’яна Нестерук.
Надалі ж її навчання завжди тісно поєднувалося з роботою. Зокрема, у 2014 році вона працевлаштувалася в один із центрів розвитку в Луцьку вчителькою з підготовки до школи. Упродовж кількох років робила аніматоркою, влаштовуючи малечі цікаві та незабутні свята. Саме такий досвід, як зазначає Мар’яна, надав їй уміння класно комунікувати з різними дітками й добре вивчити їхню психологію, що неабияк допомагає в подальшому професійному житті.
Паралельно наша землячка працювала сурдопедагогиною у ЗОШ №15 м. Луцьк, поєднуючи цю роботу із наданням приватних уроків. До слова, після закінчення коледжу Мар’яна Нестерук продовжила навчання у Національному педагогічному університеті М. П. Драгоманова, де здобувала спеціальність «логопедія».
Такий насичений ритм життя Мар’яні імпонував, адже вона завжди була працелюбною, енергійною та цілеспрямованою. Пригадує, як влітку 2018 року, приїхавши у відпустку, не знала, куди подіти свій азарт та амбіційність.
«Тоді я почала малювати на залишках шпалер різні логопедичні ігри для брата. Й саме це спонукало мене розпочати один зі своїх проєктів. Так виникла моя спільнота у фейсбуці «Мовограй», де я швидко зібрала велику аудиторію, ділилася цінною інформацією та авторськими матеріалами для роботи з дітками й отримувала від цього дохід», – розповідає Мар’яна Нестерук.
Продовжувала працювати навіть у лікарні в Стамбулі
Однак згодом захворів брат. Тож розпочався новий, невідомий, переломний і болючий період у житті Нестеруків. Андрій потребував пересадки кісткового мозку, лікарню знайшли лише у Туреччині. А оскільки мама сама мала проблеми зі здоров’ям (їй у 2013 році діагностували онко), то сімейною радою вирішили, що саме Мар’яна поїде з братом у лікарню в Стамбул. «За згодою сторін я звільнилася зі своєї роботи, й ми поїхали в Туреччину. То були дуже довгі сім місяців. Таке враження, що в тій країні пройшло десять років мого життя. Моя юність залишилися в Стамбулі. Для брата я стала доноркою кісткового мозку й постійно перебувала з ним.
Упродовж чотирьох місяців ми взагалі не виходили на вулицю, в усьому стерильність, відсутність нормальної їжі, мовний бар’єр і багато тяжкохворих діток, більшість із яких, на жаль, померли. Емоційно то давалося дуже тяжко. Якраз того року я закінчувала університет, і мені не дали академвідпустки. Я лишилися без роботи, а відповідно, без доходу. Але розуміла, що треба щось робити», – ділиться пережитим наша землячка.
Однак такі проблеми і випробовування на зламали Мар’яну. Вона, перебуваючи у лікарні в Стамбулі, написала дипломну роботу, на замовлення виконувала атестаційні роботи для педагогів та педагогинь, багато працювала онлайн. І настільки багато працювала, що навіть ноутбук цього не витримав та «задимівся».
«Друзі з України надіслали мені інший. Але роботи я не полишала. Пригадую, як уперше нам дозволили вийти на вулицю. То був березень. Перші думки, які були в мене: «Як же тепло і добре на вулиці». Якраз тоді там біля лікарні продавали свіжу варену кукурудзу, й мені так її захотілося», – пригадує про особливий період у своєму житті Мар’яна Нестерук.
Новий етап у самореалізації
Після закінчення університету дівчина отримувала хороші пропозиції щодо роботи навіть за кордоном. Однак вона прагнула бути незалежною та самостійною, тому вирішила відкрити ФОПа. Відтоді у неї розпочинається новий і, як завжди, насичений різними подіями період життя.
Мар’яна стала спікеркою на різних заходах, своїм досвідом та знаннями ділилася з іншими педагогами. Водночас вона не полишала створювати авторські посібники, альбоми тощо. Для того, аби робити це якісно, пройшла дизайнерські курси.
Від оренди маленького кабінету переходила до більшої площі, а згодом відкрила приватну студію в Луцьку. Роботу логопедині, сурдопедагогині поєднувала із менеджментом та управлінським досвідом.
«Працюючи з дітками з особливими потребами, ключову роль у досягненні результатів відіграють батьки. Важливо, аби вони чули наставника. З кожною сім’єю малечі, з якою працюєш, дуже сильно зближуєшся. І для мене мотивацією й усвідомленням того, що моя праця – результативна, є той момент, коли вже ти пройшла повний курс занять із дитиною та, прощаючись, вони кажуть: «Але ми ж будемо з вами надалі спілкуватися?» – каже логопединя.
На даному етапі Мар’яна Нестерук повернулася лише до онлайн-роботи. Їй імпонує бути не прив’язаною до певного місця. «Свою роботу можу виконувати будь-де. Головне –
ноутбук і хороший інтернет. Можливо, в майбутньому я ще повернуся до офлайн-роботи, адже зі своєї студії продала лише 1/3 частини. Але поки що мені комфортно працювати саме онлайн», – зазначає наша землячка, котра нині приїхала до батьків та брата у рідну Погулянку.
Вона одночасно працює над кількома проєктами. До прикладу, в телеграмі веде канал «Читати легко», адже займається швидкочитанням, велику увагу приділяє інстаграм-сторінці, яку стала вести в період повномасштабної війни, вивчає коучинг, пише свою програму наставництва для вчителів і працює з ними.
Маючи багато авторських робіт, Мар’яна, на жаль, стикнулася із тим, що її інтелектуальні продукти почали красти. Тому такі неприємні ситуації спонукали дівчину зареєструвати власну торговельну марку й відстояти свої права у суді. «Я – за справедливість. Інтелектуальна праця – це теж продукт. Тому я вирішила звернутися до суду, аби відстояти себе», – зазначає уродженка Погулянки.
Окрім щоденної різнобічної професійної діяльності, Мар’яна для саморозвитку вивчає англійську мову та любить читати різну літературу. Цікавим є той факт, що книга для неї обов’язково має бути новою, не з бібліотеки. Бо, як розповідає дівчина, дуже любить відчувати аромат свіжості паперу та хрускіт сторінок.
«Ідей завжди маю багато, аби вистачило життя їх реалізувати (усміхається, – авт.) Я «ліпила» себе сама. Тяжко, довго, з помилками, ціною здоров’я, особистого ресурсу. Але тепер я створила такі умови, в яких мені комфортно працювати», – підсумовуючи, каже Мар’яна Нестерук.
Мирослава СТРУК.
Фото з особистого архіву Мар’яни Нестерук.
