Як живе село на Любешівщині, котре знаходиться найближче до білоруського кордону, що думали люди, коли почули звістку про повномасштабне вторгнення росії та можливий наступ «сябрів» і чи звикли до такої небезпечної реальності? Про все це розпитували журналісти «Нового життя» у рамках проєкту «На межі: коли сусіди – білоруси».
Від Дольська до кордону – рукою подати. Саме цей населений пункт ще зовсім недавно був візитівкою України для тих, хто заїжджав у нашу державу з Республіки Білорусь. А таких було доволі чимало. Адже жителі тієї країни приїздили до нас не лише в гості, а й досить часто – на ринок. Все те було до того, поки росія не здійснила повномасштабне вторгнення в Україну. Після того Дольськ став селом, яке знаходиться найближче до ворожого кордону. Але, незважаючи на це, люди тут масово не втікали за кордон та, більше того, у Дольськ приїздили переселенці зі Сходу, каже місцева староста Галина Зелик.
![](https://novezittya.com.ua/wp-content/uploads/2023/06/photo_5253957369652692963_w-1024x682.jpg)
Також після півтора року повномасштабної війни люди призвичаїлися жити на самісінькому кордоні. Уже добре розуміють, що не можуть збирати ягоди та гриби в певних урочищах. Бо ж така заборона діє вже другий рік поспіль.
А ще в Дольську майже в кожного тутешнього мешканця є родичі в Білорусі, котрі тепер опинилися не лише по іншу межу кордону, а й по інший бік війни. Серед них – родина Божків. Раніше, каже Людмила Федорівна, вони дуже часто бачилися, їздили один до одного в гості. Спілкуватися продовжують і нині. Ось тільки – лише за допомогою телефону і не зачіпаючи таку болючу тему війни.
![](https://novezittya.com.ua/wp-content/uploads/2023/06/photo_5253957369652692960_w-1024x682.jpg)
Діду Володимиру – майже уже під дев’яносто. На своєму віку він переживає другу війну. В Білорусі в нього донька, внуки та семеро правнуків. Тож коли заходить мова про них, в чоловіка на очі відразу навертаються сльози. Бо ж, каже, не міг подумати, що прийде війна, та ще й Білорусь буде ворогом.
![](https://novezittya.com.ua/wp-content/uploads/2023/06/photo_5253957369652692961_w-1024x682.jpg)
А ось Веремійчики з тих небагатьох у Дольську, в кого немає родичів у Білорусі, натомість є багато знайомих. Бо ж, каже Надія Михайлівна, раніше «сябри» часто приїздили в Україну. Натомість після 24 лютого 2022 року ми, українці, побачили, якими насправді сусідами для нас є Білорусь. Той день ніколи не зітреться з пам’яті жінки.
![](https://novezittya.com.ua/wp-content/uploads/2023/06/photo_5253957369652692962_w-1024x682.jpg)
Родина Комзюків – одна з тих, хто сліди війни відчув не лише через близьке сусідство з Білоруссю, а й тому, що син та зять стали на захист України. Таких мужніх воїнів у цьому селі досить багато. Вони пішли обороняти рідну землю там, на Сході, аби ворог не дійшов сюди, на Захід. Бо ж, кажуть Анатолій і Олена Комзюки, найбільше щастя – аби було тихо й мирно. То вже всі почали усвідомлювати після початку війни. Ті перші дні добре пам’ятають Комзюки.
![](https://novezittya.com.ua/wp-content/uploads/2023/06/photo_5253957369652692964_w-edited.jpg)
Загалом життя в Дольську йде своїм розміреним сільським темпом. Люди поспішають на поля. Хтось гребти сіно, інші – кропити жуки. Бо ж влітку роботи селянам завжди вистачає. Дольчани дякують Богу, що мають можливість трудитися на рідній землі. Вони вірять і знають, що перебувають під надійною охороною наших мужніх воїнів.
![](https://novezittya.com.ua/wp-content/uploads/2023/06/photo_5253957369652692965_w-1024x682.jpg)
- Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” та за фінансової підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.