Деревчанка Соломія Мусірівська навчається на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Але водночас має багато інших різнопланових захоплень, які не пов’язані з професією, котру опановує дівчина.
Перше, що впадає у вічі при спогляданні на цю миловидну юнку, – напрочуд серйозний погляд, який відразу свідчить: дівчина досить по-дорослому сприймає весь навколишній світ. І то ще зі шкільних років, що підтверджують й учителі Соломії. Бо ж помічали у своєї вихованки особливу цілеспрямованість у вивченні різних предметів та недитячу серйозність.
Здавалось би, здебільшого людина тяжіє до конкретних наук – чи гуманітарних, чи точних. А ось Соломія із задоволенням черпала знання і з філології, і з математики. Та все ж, зізнається, найбільше їй імпонували літератури: зарубіжна й українська. «Хоча українська по-справжньому почала подобатися лише в старшій школі, коли вчили реалістів. А от зарубіжна була цікавою тільки до дев’ятого класу. Досі пам’ятаю деякі твори, які вивчали за програмою. Любила і всесвітню історію, особливо доби Відродження», – пригадує шкільні роки деревчанка. А ще зізнається, що нині, будучи студенткою факультету журналістики, іноді сумує за математикою, бо, жартує, «мозку гуманітарія не вистачає порядку».
Також серед улюблених шкільних предметів юнки була історія України, до вивчення якої Соломія інколи повертається й нині. Бо ж, каже, до знання минувшини рідного краю її душа тяжіє із самого дитинства. Ще будучи маленькою дівчинкою, любила слухати розповіді батьків про колишнє. Коли ж стала школяркою, ще більше захопилася цією наукою. «Пам’ятаю, як у першому класі випадково заглянула в музей етнографії, який діяв у нашій школі. Там працював учитель історії Микола Терещук. Мені настільки було просто по-дитячому цікаво дивитися на все, що там знаходилося, особливо на друкарську машинку!» – пригадує Соломія Мусірівська.
Жагу до вивчення історії у своєї вихованки згодом помітив учитель цього предмету Олег Берізко. Ось так удвох вони й почали поглиблено вивчати минувшину рідного краю. З ним Соломія написала дві наукові роботи у Малу академію наук на тему діяльності ОУН та УПА. Одна з цих робіт безпосередньо стосувалася діяльності УПА на території Любешівщини. «Хоча вони були не зовсім досконалими, втім тією інформацією і досвідом я послуговуюся й досі», – каже про практику написання наукових робіт дівчина.
І все ж, попри любов до вивчення історії, Соломія після закінчення школи вибрала дещо іншу спеціальність – журналістику. Тож уже другий рік вивчає ази цієї професії в одному з найпрестижніших вишів – Львівському національному університеті ім. Івана Франка. І, зізнається, поки що не пошкодувала про свій вибір. «Журналістика – доволі універсальна спеціальність, яка поєднує чимоло різних напрямів і тем. А мені саме таке й треба, бо давно помітила, що маю складнощі із зупинкою на одній темі. Також я завжди мріяла навчитися писати якісні тексти, які матимуть прив’язку до реального життя. І до цього потроху йду. Про свій вибір, буває, трішечки шкодую тільки тоді, коли зіштовхуюся з тим, що ну зовсім не моє. Але таке є скрізь, тому загалом можу сказати, що вгадала з напрямком», – із посмішкою розповідає студентка. І додає, що у львівській кузні журналістських кадрів навчання доволі складне та вимагає додаткового черпання інформації з різних джерел. Тож інколи доводиться досить нелегко, хоча й цікаво.
Звалося б, на цьому мав і завершитися перелік захоплень юнки. Але, виявляється, окрім гуманітарних наук, вона ще й цікавиться біологією. Хоча, каже, насправді з цією наукою пов’язаний більше її кузен. Років зо два тому він почав захоплюватися ботанікою, а згодом прищепив жагу до цього і сестрі. Тож уже рік Соломія збирає гербарій, гарненько його висушує, підписує та зберігає. Інколи просто між сторінками книг. Таким чином, буває, читаючи довгими зимовими вечорами, може отримати «вітаннячко» від літа у вигляді засушеної квіточки.
Попри те, що нині через навчання залишається не так і багато вільного часу, Соломія знаходить хвилинку для релаксу. А має його у фотографуванні та малюванні. Тож із-під її руки з’являються чудові образи персонажів прочитаних творів або ж просто на папері спиняється довершена мить сюжету творчої уяви цієї талановитої нашої землячки.
Де ж бере натхнення до такої різнобічної творчості юна деревчанка? На це запитання вона лише посміхається й каже: «У тому інформаційному хаосі, в якому поки що живу, натхнення можна черпати звідусіль. А ще моя поліщуцька душа тяжіє до лісового чи то хутірського спокою. Шкода, щоправда, що той спокій вивозять причепами бозна-куди… Якщо подумати, скільки вирізають лісу у великих масштабах. Везуть за кордон і лишають тварин без дому. Люди втручаються в екосистему, а потім жаліються на зсуви і потопи. Що не виріжуть, те згорить через чиюсь необачність. А Україна ж – не Канада і навіть не Росія. Скільки в нас відсотків того лісу?! І не цінуємо. Ні в Карпатах, ні на Поліссі…» І така небайдужість до довкілля та нещадного нищення природи є ще одним проявом відповідальної життєвої позиції Соломії Мусірівської.
