Останнім часом у соціальних мережах між нашими краянами триває дискусія, як же треба правильно відмінювати цей топонім, якщо чітко дотримуватися правил українського правопису. Водночас, переконують місцеві історики та філологи, у вивченні цього питання не слід нехтувати фактом, що до початку Другої світової війни наша місцевість була «під Польщею». Та й говірка древніх народностей чи племен, котрі населяли поліські болота, могла теж зіграти свою роль.
Мовознавча наука про чергування суфіксів
Прихильники теорії про нібито неправильне відмінювання «Любешів-Любешова» посилаються на правила творення і вживання присвійних прикметників, а відтак і географічних назв, котрі постали від них. Коли уважно вчитатися у вимоги українського правопису, то дійсно, напрошується саме такий висновок. Адже присвійні прикметники творяться від іменників І і II відмін. Це якщо взяти до відома, що за легендою назва місцевості походить від імені мисливця, котрий заснував на наших теренах поселення, – Любаш. Український правопис нам каже: присвійні прикметники (що позначають загальну чи власну назву) творяться за допомогою суфікса -ів (їв), який чергується з суфіксом -ов або -ев (-єв). Маємо назву Любешів, нібито все правильно, закінчується на -ів (-їв), як і Київ, Чернігів. Далі український правопис пояснює, чому маємо казати «Києва, Чернігова». Тут дотримуємося наступного правила: якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування суфікса -ів (-їв) на -ов: Чернігів-Чернігова. Але якщо від іменника м’якої чи мішаної (а саме до останньої належить іменник Любаш, бо закінчується на шиплячий), то має відбуватися чергування суфіксів -ів (їв) на -ев (-єв): Київ-Києва. Тому фахівці мовознавства і переконують: за цією аналогією правильно маємо відмінювати так: Любешів-Любешева.
Версії походження назви селища
І все ж не варто поспішати з начебто очевидними висновками. Якщо слідувати згаданим правилам українського правопису, то від імені Любаш мав би утворитися і нині вживатися присвійний прикметник «Любашів». Може, так колись місцеві й говорили. Проте не виключено, що Любаш міг бути потомком поляків, бо до 1939 року на наших теренах офіційно «була Польща». І якщо відштовхуватися від цього, то й присвійний прикметник, тобто назва хутірця чи поселення, яке належало Любашу як засновнику, польською звучала як Любашув. І нині наші сусіди-поляки саме із таким суфіксом промовляють назву нашого містечка. Варто знати, що у польській мові звук, який ми чуємо і пишемо, як «у», може передаватися на письмі двома літерами алфавіту: коли пишеться «у звикле» або «о кресковане» (над літерою «о» є рисочка, схожа на наголос). Саме така «о» пишеться в суфіксі топоніму «Любешів» польською мовою – Lubieszоw. При відмінюванні суфікс -оw, за правилами польського правопису, чергується з -оw: Lubieszоw-Lubieszоwа (Любєшув-Любєшова). Для порівняння: Жешув-Жешова. До слова, на території сучасної Польщі є село-«тезка» нашого селища: Любєшув – Lubieszоw. Адміністративно воно належить до Новосольського повіту. А в Горохівському районі на Волині є село Лемешів, і цей топонім теж відмінюється подібно до слова «Любешів»: Лемешів-Лемешова.
Історик, дослідник-краєзнавець, автор книг про Любешівщину Петро Бущик зазначає, що насправді думок про походження першоназви топоніма «Любешів» є чимало. Також розповідає, що офіційно перша згадка про Любешів датується 15 століттям, і від цієї дати прийнято рахувати вік нашого селища. Однак є документи 14 століття, в яких описується шлях на Великі Червища і зазначається, що одна з доріг іде через Любешів на Нобель. Також Петро Григорович стверджує, що з деяких енциклопедій випливає, що Любешів відомий історичній науці ще з кінця 10 століття.
А от учитель історії, багаторічний очільник музею в любешівській школі Степан Оласюк висловив інші припущення щодо походження назви смт Любешів. Наприклад, від імені варяга, котрий звався Лебеш. Степан Адамович пригадав, як багато десятків літ тому люди, котрі приїжджали до Любешова із села Нобель, що на Рівненщині, називали наше селище не інакше, як «Лебешів». Степан Оласюк припускає: деякі населені пункти, котрі розташовані біля старого русла Стоходу, заснували варяги, про що свідчать їхні зовсім «неполіські» назви: Лебетово, Хелен. Як версія – назва «Любешів» підтасована під українську граматику. Ще одна версія про назву селища – вплив ятвягів (єтвєгів). Адже у місцевому діалекті дуже рідко використовувалися звуки, котрі передають літери «я» та «ю», найчастіше – «є»: єблуко, ємка, качєти. На доказ цієї думки історик наводить той факт, що Данило Галицький розбив хрестоносців та заселив ятвягами пінські болота. Тут же назвав Степан Адамович ім’я не менш відомого Михайла Грушевського, котрий стверджував, що на поліських болотах проживали племена дряговичів. Бо ж маємо такі слова, як “дряговина” (трясовина), “драглі” (холодець). Таким чином залишається відкритим питання істинного походження топоніму «Любешів», а отже, і його відмінювання.
І все ж наша землячка, досвідчена філологиня Фросина Смокович вважає: загальноприйнята норма – відмінювати слово «Любешів» так, як є, а не інакше: Любешів – Любешова, Любешову і т. д. Фросина Лукашівна зазначає: якщо і брати до уваги, що історично назва нашого селища може походити від імені Любаш, то й наголос у присвійному прикметнику, а відтак і в географічній назві, мав би зберігатися на першому складі, а не падати на останній, як це є.
Та й історичний аспект відкидати не треба. Люди з давніх-давен звикли, що живуть у Любешові, їдуть до Любешова. Тож, мабуть, деколи і з правил треба робити винятки… Тим більше, що, як уже зазначалося, історія походження назви селища теж суперечлива.