Нашому поліському краю є ким пишатися. Чимало земляків далеко за межами малої батьківщини досягли значних висот і визнання. Хтось створює вічне мистецтво, вкарбовуючи у бронзі хвилюючі істини, а хтось – рятує життя, щодня невтомно бореться за нього в операційній. Саме так чинять Романи Домашичі, в яких обох – любешівське, а точніше судченське коріння.
Дарує людям життя
Роман Валерійович Домашич – завідувач відділення кардіохірургії та трансплантації клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова. Попри те, що народився і живе далеко від Полісся, усе ж має коріння у Судчі. Бо ж саме тут з’явився на світ його тато. А нині проживає родина, з якою Роман Валерійович, звісно, підтримує контакти.
Та не лише родинні зв’язки поєднують видатного хірурга з Волинню. Досвідчений лікар-кардіолог Роман Домашич у 2019 році очолив відділення у кардіохірургічному центрі Ковельського МТМО. Потужна команда медиків зробила неабиякий внесок у трансплантологію нашої області. А нині він – завідувач відділення кардіохірургії та трансплантації, керівник Центру серця і судин клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова.
Роман Валерійович зізнається, що стати кардіохірургом вирішив, коли навчався у медінституті. Загалом же у виборі медичної професії сумнівів не було, бо ж зростав у сім’ї лікарів. А першу самостійну операцію на серці зробив напередодні свого 27-ліття. «Це було аортокоронарне шунтування», –пригадує він.
Понад двадцять разів лікар тримав у руках донорське серце. Більше десятка пацієнтів отримали змогу повноцінно жити після операції. І все завдяки досвіду, який має наш земляк. Він неодноразово стажувався в провідних країнах Європи. Тож сміливо можна назвати його досвід неоціненним для медицини України.
Валерій Домашич каже: щоразу, коли в грудях пацієнта починає битися нове серце, він відчуває неймовірне піднесення.
«Це неможливо описати словами. Таке відчуття радості, що ти подарував шанс людині на життя», – зізнається лікар.
А разом із Романом Валерійовичем цю радість поділяє і команда із сорока медиків, які причетні до операції.
Зовсім недавно у всіх на вустах була хороша новина. Спільна бригада хірургів на чолі з директором Інституту серця Борисом Тодуровим успішно зробила першу в Україні пересадку серця 13-річній дитині. Нею виявився наш земляк – хлопчик із Зарудч Максим Давидюк. Але далеко не всі знають, що саме Роман Домашич був у числі тих хірургів, які проводили цю трансплантацію. «Після операції перше, що він мені сказав: «Я – дихаю», – із трепетом згадує Роман Валерійович.
Хорошим лікарем можна стати, присвятивши все життя роботі. А трансплантація – це позапланова операція. Тому доводиться працювати й у вихідні. Інакше ніяк, бо ж праця лікаря – як стиль життя. За словами Романа Домашича, навіть у снах його не полишає робота, тоді ж і приходять нові ідеї, як допомогти пацієнтам. Таке життя хірурга – неймовірно відповідальне, коли досвід і знання дають про себе знати в найнеочікуваніших проявах.
Творить бронзову красу
Ще один наш земляк Роман Федосійович Домашич має неабиякий талант зловити мить і увіковічнити її у бронзі. Із тих пір, коли поїхав на навчання, Роман Домашич мешкає у Львові. Хоча родом він із Любешова, де і живуть його батьки, які народилися в Судчі. Час плине, і домівкою вже стало місто, однак маленькою батьківщиною чоловік завжди вважатиме місце, де народився.
Батьки вмовили тоді ще юного Романа вступити до Львівського державного коледжу декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша, спеціальність «Монументальна скульптура». І таки не прогадали. Навчання пішло на користь і відшліфувало природні завдатки Романа. А головне, як каже сам митець, ця робота приносить йому неабияке задоволення, а отже, він саме там, де має бути.
До слова, сім’я Домашичів може похизуватися талановитими дітьми, бо ж і рідна сестра Романа теж мисткиня, а точніше – художниця, яка свого часу відіграла не останню роль у виборі життєвого шляху брата. Вивчився Роман ще у Львівській національній академії мистецтв за спеціальністю «Монументальна декоративна скульптура» та в Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Дизайн архітектурного середовища».
А загалом митець переконаний: навчання не буває мало, вся перспектива – в розвитку, лише вперед до нових висот. Його роботи брали участь у численних групових виставках, а також Роман мав дві персональні. Перша відбулася, коли він був студентом, у 2018 році в львівській галереї «Зелена Канапа» , друга – цієї осені у PM Gallery під назвою «Йди і дивись» у тому ж Львові. На ній представили живописні і скульптурні роботи молодого митця. Роман Домашич наголошує, що для нього важливо не так, як візуальна картинка сприймається глядачем, як те, що було закладено в роботу. Адже кожен витвір несе прихований сенс. Глядач побачить своє, але настроєвий лад передається неодмінно. Все має значення: розмір, колір, динаміка, те, що народжується впродовж створення роботи, бо ідея, як зазначає автор, виникає в процесі виготовлення скульптури.
«Якщо це жінка, то розмір скульптури, відповідно, буде менший, щоб передати жіночність і легкість. Якщо якась баталія, то динаміка створення скульптури буде інша. Сама ідея і зміст диктує розміри, не заганяючись у рамки», – каже скульптор.
Улюблених робіт у самого митця чимало, однак відзначає деякі – «Рукотворний образ злодіяння суспільства новітнього» і «Засуджений на самотність».
Що ж до тематики, то роботи змінюються з роками, які приносять інші погляди на життя і переконання. Можна зустріти романтичного персонажа, а десь – соціального, заглядає автор і до політики. Каже, апетит приходить під час їжі, так і ідеї. Муза в Романа одна – це його життя, те, що навколо відбувається, що хвилює, про що хочеться сказати.
Уже реалізованому і визнаному таланту відкриваються неабиякі перспективи за кордоном, але, як зізнається Роман Домашич, рідну Україну любить і нізащо не покине: «Мені дуже комфортно в Україні, я люблю цю країну і навіть думки не маю, щоб виїжджати звідси. Мої творчі роботи продаються за кордон, тому не виникає якогось дисонансу».
***
Два Романи. Два Домашичі. Різні долі, різні професії. Але і в одного, і в іншого вони унікальні та заслужили людське визнання. А ми, любешівці, можемо пишатися, що маємо таких вихідців нашого краю, котрі прославляють його на всю Україну, на весь світ.
Фото з інтернет-ресурсів.