Про сім’ю Некозів із Судча вже неодноразово писало «Нове життя». Адже ця родина відома на всю округу і своєю хазяйновитістю, і творчістю. Однак, виявляється, на цьому світ талантів господині сімейства Ольги Данилівни не обмежується – вона ще й неабияка вишивальниця.
А має таке хобі жінка від дитинства. Адже завзято орудувала голкою її мама. Хоча й тато теж був неабияким майстром – набивав килими. Їх свого часу створив аж вісім штук.
А ось Ольга Данилівна найбільше полюбляє вишивати гладдю. Хоча в її творчому арсеналі є й роботи хрестиком. Чого тільки не створили руки цієї вправної жінки! Очі просто розбігаються від різнобарвної краси. Є і рушники, й наволочки, і простині. Основне ж місце займають вишиванки, які згаптувала Ольга Некоз не лише для рідних. Поїхали її роботи навіть у Сполучені Штати Америки та у Вірменію.
Щодо останньої країни, то наша землячка добре пам’ятає цю історію, хоч із того часу збігло вже чимало води в ріку життя.
«Я в Очакові тоді була на сезонних заробітках. Дівчата ввечері йдуть на танці, а я залишаюся вдома й усе вишиваю. От так уже тяжіє моя душа до цієї справи, що миліша вона навіть за гуляння була. А якось прийшов із моїми подружками до нас хлопець із Єревану. Як побачив простиню, вишиту гладдю, то відразу сказав, що забере її для мами у Вірменію. Так і зробив, купив її в мене», –
пригадує Ольга Данилівна.
Зізнається жителька Судча, що полотно, голку і нитки завжди возила із собою, куди б не їхала на заробітки. То вже й не в дивину, що вдома вона теж не розлучається із рукоділлям. Попри те, що в господарстві праці завжди вистачає, на роботі теж клопоти є (трудиться жінка у сільському закладі культури), Ольга Некоз чи не щодня знаходить час і для вишивання. Навіть коли були проблеми з електропостачанням, теж не полишала цієї справи.
«Ліхтарика увімкну – і є мені світло. Можна вишивати. Хоча я цьогоріч вигаптувала небагато: сорочку та два рушники», –
скромно розповідає жінка.
Вишиванки Ольги Некоз просто-таки вражають різнобарв’ям суцвіть та унікальністю узорів. То все тому, каже рукодільниця, що в основному малює ці квіти на полотні жителька Судча Анастасія Данилік. А вже потім Ольга Данилівна підбирає кольори й вишиває. Як результат – ваблять погляд казкові квіти, неповторні та оригінальні. Тож не один замилується від споглядання на цю красу: як у домівці Некозів, так і коли рідні вишивальниці одягають вигаптувані нею сорочки чи плаття. Наприклад, донечка Марійка, котра відома на Любешівщині своєю співучістю, на сцені виступає саме у сукенці, яку їй створили дбайливі руки неньки.
«Вишивання заспокоює. Ото буває, надивлюся новин про війну – і так тривожно на душі стає. Але візьму голку до рук, почну виводити узори й хоч на трохи відволікаюся. Бо ж так хочеться, аби нарешті настав мир і спокій у нашій Україні. Тоді зможу знову зібрати свої вишивки, завезти на чергову виставку, які відбувалися в мирний час у Любешові, заспівати зі своєю сім’єю та колективом. Щиро вірю, що так невдовзі й буде», –
каже талановита наша землячка.
Наталія Муха.
Фото з особистого архіву Ольги Некоз.
