Молодший сержант, 2 окремий стрілецький батальйон, житель Любешова.
(21 вересня 1974 – 23 травня 2022)
Загинув на Донеччині.
Анатолій Любчик народився і зростав у Березній Волі. У цьому маленькому селі пройшло його дитинство та юність. Там він робив перші несміливі кроки, казав свої перші слова. Не зогледілися батьки, як Анатолій пішов до першого класу. У школі хлопець був енергійним, веселим, допитливим і винахідливим. Ще змалку Анатолій дуже любив читати, цікавився історією і чудово її знав. Колись у 90-х роках він на найвищій липі у Березній Волі повісив український прапор. А противники незалежності України намагалися його зірвати.
Після закінчення місцевої школи Анатолій Іванович навчання продовжив у Любешівському училищі. Згодом пройшов стежками армії, й саме тоді військова служба стала його мрією. Тож ще упродовж року служив у сухопутних військах.
Усе своє життя Анатолій Любчик важко працював, роботі віддався сповна. Був різноробочим майстром та господарем, добре розбирався у механіці. Разом із дружиною у Любешові побудували дім і виростили трьох синів-соколів. Їздив на сезони, завжди старався заробляти копійку. Дуже любив рибалити й цьому навчав наших синів. А загалом він був дуже людяним, комунікабельним. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі, адже старався добре жити з усіма.
На момент повномасштабного вторгнення Анатолій Іванович працював кочегаром у Любешівському технічному коледжі й на третій день Великої війни отримав сповіщення – явитися у військкомат. 28 лютого 2022 року він пішов служити.
Спочатку знаходився в обласному центрі, де проходили тренування. У середині травня разом із побратимами відправився у зону бойових дій. А буквально за кілька днів – 23 травня – він загинув. Ось тільки про це рідні дізналися не відразу. Жахливе офіційне сповіщення про те, що їхній найдорожчий воїн вважається зниклим безвісти, ятрило серце дружини, синів, стареньких батьків та усіх рідних. І лишень через понад півтора року тіло Анатолія Любчика вдалося повернути додому.
Поховали воїна у рідному Любешові 31 грудня 2023 року.
Вічна пам’ять і слава Герою!