Солдат 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, житель села Деревок
(17 вересня 1980 – 11 березня 2024)
Життя обірвалося на Харківщині.
Дерево в руках цього майстра горіло. Тому й не дивно, що односельці зверталися до нього по допомогу, коли потрібно було щось змайструвати. А він і не відмовляв. Любив це заняття, котре йому передалося у спадок не відомо від кого. Адже зростав у сім’ї педагогів. Батько – історик, мати – вчителька математики. А він, наймолодший у родині (двійнята із сестричкою Олею), змалку любив щось майструвати по дереву, працювати на землі. Тож так і зостався в рідному селі, не шукаючи легких шляхів у великих містах.
Купив хатину неподалік батьківського дому й почав наводити лад вже на своєму обійсті. Сюди й привів кохану, доля з якою звела в обласному центрі. А там і лелека завітав до Олега та Людмили, приніс маленького синочка. Потім деякий час проживала в рідному селі дружини. Згодом – знову в Деревку. Він жив, планував, працював, жартував… А війна підкрадалася все ближче.
На початку жовтня 2023-го Олег Терещук отримав повістку та з’явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А вже за кілька днів одягнув військовий однострій. За плечима не мав досвіду строкової служби, тож проходив навчання на полігонах. Потім була Херсонщина, Харківщина. З далеких країв поспішав додому у короткочасну відпустку, аби узаконити шлюб із коханою.
Ще 8 березня він привітав своїх найрідніших жінок, побажав здоров’я матусі, зателефонував, як завжди до друзів. Розповідав, що наступного дня знову вирушає на Схід. Та й вранці 11 березня вже із далекої Харківщини подзвонив до неньки, до товаришів. Ось тільки ніхто з них і гадки не мав, що розмова та остання, що вони вже ніколи не почують голосу рідної їм людини. Бо ж за кілька годин серце захисника Олега Терещука раптово зупинилося. Не від кулі. Його здоров’я забрала війна.
Поховали воїна у селі Тельчі Колківської громади, де проживає дружина.
Вічна пам’ять і слава Герою!