Прапорщик, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель села Лахвичі.
(29 червня 1966 – 13 травня 2022)
Загинув на Харківщині.
Леонід Зімич стояв на захисті України не один рік. Адже шість років брав участь у Антитерористичній операції. Бо ж ще тоді, коли вперше ворожий чобіт окупанта ступив на Донбас, наш земляк одягнув військовий однострій і пішов захищати цілісність Батьківщини. Не на місяць. Роки.
Коли ж повернувся, їздив на сезонні заробітки за кордон. Там, у Польщі, і застала його звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну. Змінився, спохмурнів враз. Просто не міг залишатися на мирній території в той час, коли сотні, тисячі стали на захист Батьківщини. Навіть ті, хто до того не тримав у руках зброю. А він же мав досвід. Поїхав додому – і відразу у військкомат, через трохи – на передову. І це попри те, що перетнув золоту середину долі, що міг залишатися вдома. Але знав: там може бути корисним, може навчити молодших, може їх захистити. У самого ж такі син, донька… А там, на війні, – їхні однолітки. Мабуть, тому, керуючись батьківським інстинктом, і наказав молодшим побратимам залишатися позаду, а сам ішов попереду. Так і наздогнала бійця ворожа куля. А його обірване життя стало оберегом тим солдатикам, котрі йшли за Леонідом Петровичем. Ось так Леонід Зімич виконав із честю свій обов’язок воїна. Востаннє…
Добрий, щирий, безвідмовний – таким пам’ятимуть лахвичанина односельці та всі, з ким перетиналася його доля. Він мав мав не лише тверду громадянську позицію. Був ще й люблячим татом та дідусем. Онуки тулилися до нього, бо ж відчували неосяжну любов, якою огортав своїх кровинок. На жаль, цього більше ніколи не буде. Життя цього мужнього чоловіка обірвала війна.
Похований у селі Лахвичі.
Вічна пам’ять і слава Герою!