Солдат, 72 окрема механізована бригада, житель села Хоцунь.
(12 травня 1987 – 27 вересня 2022)
Загинув на Донеччині.
Василь Неделюк побачив цей світ не на Любешівщині. Його зірка долі загорілася на Ковельщині. Але на початку двотисячних, після смерті тата, він із мамою, старшими братом і сестрою оселилися в Хоцуні. Тут навчався, тут черпав першу науку життя. Згодом продовжив навчання у Любешівському технічному коледжі. Відслужив. А потім почалися заробітчанські будні. Вахтовим методом їздив на роботу в Київ, на один із хлібокомбінатів. Користувався шаною й повагою у колег. Адже мав добру, спокійну вдачу, золоті руки. Простий сільський трудівник.
Боронити Україну від російського загарбника його призвали 14 серпня 2022 року. Тоді випроводжали Василя усім селом – сирота ж. Мами не стало навесні 2021-го, а через три місяці – брата. Лишень один залишився у батьківській хаті. Сестричка у Судчі знайшла свою долю. Дбав про неї Василько особливо, чим міг, підсобляв. Частенько й жив у своєї Наталки, навіть, як жартував, власну кімнату мав у її будинку. Своєї сім’ї ге встиг створити. Тож усю любові віддавав племінничкам, котрих обожнював, та сестричці, яка ночей не спала, переживаючи за брата, коли він пішов служити. Старалася часто з ним говорити по телефону. Та й він телефонував при кожній вільній нагоді. Мабуть, відчував щось нехороше, тому й декілька разів на день дзвонив сестричці, усе не міг наговоритися. Востаннє…
Бо ж 27 вересня 2022 року кулеметник стрілецького батальйону Василь Неделюк загинув від отриманих поранень, несумісних із життям, у результаті здійснення противником артилерійського обстрілу на території Донецької області.
Поховали бійця у Хоцуні.
Відповідно до Указу Президента, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Вічна пам’ять і слава Герою!