Старший солдат, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, уродженець села Витуле.
(17 грудня 1976 – 29 березня 2022 року)
Загинув на Миколаївщині.
Ярослав Данилік нічим не відрізнявся від інших поліщуків. Такий же роботящий та щирий, як і всі бірківчани. Змалку привчений до тяжкої праці. Бо ж народився у багатодітній сім’ї, де, окрім нього, підростало ще двоє братів та двоє сестер.
Закінчив місцеву школу. Строкову службу проходив у прикордонних військах. А тільки повернувся додому, як уже через пів року на обійсті Даниліків грали весільні музики. Парубок привів молоду невістку з Ворокомля. Спочатку трохи пожили в батьківській хаті. Потім років три мешкали в Білорусі, куди разом з іншими односельцями чоловік їздив на сезонні заробітки. Але молода сім’я повернулася в Україну, в село дружини. Там і приймакував Ярослав Данилік. Там народилися його троє дітей – двоє синів та донечка. Старші вже й свої сім’ї створили, онуків подарували.
Коли ж росія посунула на Україну з різних боків, уродженець Витуль у перший день сам пішов до військкомату. У складі 14 бригади став на захист України. Визволяв Київ, Ірпінь. А вже потім вирушив на Миколаївщину, у Снігурівку. Саме там 29 березня 2022 року й обірвався його життєвий шлях, про що рідним розповіли побратими. Але забрати тіло з поля бою не могли. Потім ця територія тривалий час була в окупації.
Коли ж Миколаївщину звільнили, тіла українських захисників звідти забрали, батько і сини Ярослава Миколайовича здали ДНК-аналізи. Всі три експертизи підтвердили, що то їхній син і тато.
Поховали воїна у вересні 2023 року в селі Витуле.
Вічна пам’ять і слава Герою!