Солдат, 63 окрема механізована бригада, житель Любешова
(17 серпня 1980 – 27 грудня 2022).
Загинув на Донеччині.
Богдан Дусик родом із с. Зарудчі. Тут промайнули його дитячі та юні роки. Він найменший і єдиний син у батьків, мав двох старших сестричок. Був звичайним, простим, добрим хлопчиною зі своїми мріями та цілями в житті.
От тільки в самому розквіті літ, адже мав їх лишень 42, російсько-українська війна завчасу обірвала його життєву нитку. І його найрідніші – дружина, двоє синів, мама, сестри – зустріли воїна із невимовним болем. Адже всі місяці жили очікуванням, що от-от їхній найдорожчий приїде нарешті додому. Бо ж іти воювати та боронити рідну землю від російських окупантів Богдан Дусик вирішив відразу.
Тож прийшов до місцевого військкомату й мобілізувався на службу 25 лютого, на другий день після повномасштабного вторгнення росії.
Будучи там, де кожну хвилину смерть дихає у спину, він самовіддано виконував свої військові обов’язки. Насамперед тому, аби його два сини-соколики жили у мирній, вільній та незалежній Україні. Й маючи найменшу нагоду, завжди виходив на зв’язок до рідних, аби сповістити, що в нього все гаразд.
От тільки війна робить свою злу справу. І 27 грудня 2022 року під час артилерійського обстрілу та стрілецького бою життя воїна Богдана Дусика зупинилося.
Похований воїн на любешівському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!