Солдат, 50 окремий батальйон територіальної оборони, житель села Судче
(28 березня 1979 – 8 травня 2023).
Помер від поранень, отриманих на Луганщині.
Сергій Якимець родом із Судча. У цьому селі пройшли всі роки його життя. Тут він робив перші кроки, згодом, тримаючись міцно за руки тата і мами, йшов до першого класу, а потім стояв на врочистій лінійці як випускник. Закінчив педагогічне училище, пройшов дорогою армійських буднів. Усе – як і в усіх. Він ніколи не відрізнявся емоційністю, адже завжди, як розповідають односельчани, був спокійним, поміркованим і терпеливим.
Разом із дружиною виховували донечку Наталію. Облаштовували сімейне гніздечко, тримали господарство, обробляли поле й просто раділи життю. Упродовж п’яти років Сергій Анатолійович працював учителем інформатики у місцевій школі. Однак із особистих причин Сергій Якимець вирішив надалі не продовжувати кар’єрну педагогічну дорогу й деякий час їздив на сезонні роботи. Бо, як жартома казав, у сім’ї вистачає однієї вчительки (його дружина Тетяна Василівна працює вчителькою фізики у Березновільській гімназії).
У період повномасштабної війни його мобілізували 16 вересня 2022 року. Згодом разом зі своїми побратимами у складі 50-го окремого батальйону територіальної оборони вирушив у зону бойових дій. Та, на жаль, недовго довелося служити захиснику. 22 квітня 2023-го під час мінометного обстрілу Сергій Якимець отримав тяжке поранення. Відколи із ним обірвався зв’язок, рідні відразу ж стали шукати свого найдорожчого. Через телефон почули жахливу звістку про те, що Сергій Анатолійович поранений. Та разом із тим ця звістка була обнадійливою, адже серце втішалося від думки: «Головне – живий!».
Усі до останнього надіялися, що мужній захисник обов’язково викарабкається й одужає. Однак вранці 8 травня дружина почула нестерпно болюче і холодне: «Ваш чоловік помер».
Поховали воїна на кладовищі села Судче.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і слава Герою!