Солдат, 24 окрема механізована бригада, житель Любешова
(17 вересня 1990 – 1 січня 2023).
Загинув на Донеччині.
Олег Литвинчук зростав і виховувався у багатодітній сім’ї. У батьків їх усіх було десятеро: шестеро братів і чотири сестрички. Тож змалечку всі привчені до спільної роботи, до того, що усім треба ділитися й піклуватися один про одного. Саме таким був Олег – добрим, спокійним, безвідмовним у допомозі іншим. Після закінчення рідної любешівської школи відразу влаштувався на роботу. Адже постійно старався заробляти власну копійку.
Нелегкі життєві випробовування торкнулися їхньої великої сім’ї у 2008 році. Тоді відійшли у Вічність тато і мама. Без батьків лишилися юні, молоді десятеро дівчат та хлопців. І після такої страшної втрати вони ще більше зблизилися між собою.
Спочатку до війська пішов один зі старших – Михайло. А влітку 2022-го до місцевого військового комісаріату викликали обох найменших у сім’ї – Сергія й Олега. «Коли ми прийшли, то нам сказали обирати, хто із нас піде служити. І Олег відразу рішуче заявив, що це буде він, мовляв, старший за мене. Але таку ідею вже виношував давно, бо він любив Україну», – розповів молодший брат Сергій.
Зібравши речі, Олег вирушив у дорогу. Чотири місяці був на одному із військових полігонів. Постійно виходив на зв’язок до рідних, друзів, яких у нього було дуже багато.
28 грудня Олег Литвинчук разом із побратимами вирушили в далеку дорогу – у саме пекло війни. «Ми з ним постійно були на зв’язку. 31 грудня написав, що вже іде на позицію. Було це в районі Бахмута. Відтоді ми більше не отримували від нього повідомлень», – із невимовним болем у голосі каже брат Сергій.
А вже першого січня, як згодом сповістили рідних, Олег загинув під час артилерійського обстрілу на території Донецької області. Перший бій першого дня нового 2023 року виявився для нього останнім.
Похований на любешівському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!