Солдат, 204 Севастопольська бригада тактичної авіації, житель села Хоцунь
(1 серпня 1989 – 11 квітня 2023).
Загинув на Донеччині.
Микола Сінельник родом із Хоцуня. У цьому селі пройшло його дитинство. Й воно, як розповідає мама захисника Валентина Іванівна, було нелегким. «Важко нам жилося дуже. Не мала я дітям і хліба за що купити чи борошна», – сльози затуманюють очі жінки, коли вона спогадами лине в минуле. Микола ж найстарший у сім’ї. Мав брата і двох сестричок, яких завжди називав ніжними словами. Бо любив їх і постійно опікувався ними.
Після закінчення 9 класів Хоцунської школи продовжив науку в Любешівському училищі. А потім, як більшість парубків, став торувати дороги сезонних заробітків.
Був Микола неабиким майстром. Усе вдома робив сам. Коли виріс, то постійно щось майстрував, ремонтував, придумував. У хаті все зроблено його руками. А от особисте життя не склалося. Мав донечку та синочка, з якими не полишав зв’язку і після розлучення. Коли ж почало все налагоджуватися, то чорна біда спіткала родину.
Свого часу упродовж трьох років наш земляк служив у ЗСУ за контрактом. У серпні 2022-го Миколу Сінельника мобілізували. Усі ці місяці він ніс службу на Волині. 10 березня 2023 року разом із побратимами вирушив у зону бойових дій.
А вже 11 квітня його не стало. Сильне поранення в шию отримав. Не вижив.
Поховали воїна у передвеликодню суботу в Хоцуні.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять і слава Герою!